Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 87

— Ну який же дідько провадить переговори, забравшись до ворога на піч?! Чому не сиділи в нейтральній смузі? — запитували боротьбисти недотепних політиків. Звичайно, що ні Волох, ні його товариші не признавалися, що вони втекли до червоних росіян від Української Армії.

Боротьбисти свої атаки звернули проти Революційної Ради і за допомогою Волоха деградували її знову на Волинську Рсволюційну Раду.

З благословення Полозова був утворений Рсволюційний Комітет Правобережжя у складі трьох осіб: Немоловського, Войцехівського та Савицького. Цей Ревком затвердив Волоха на посаді Головнокомандуючого. Одночасно існував Ревком Лівобережжя, куди входили теж самі боротьбисти. Ці ревкоми вели цілком самостійну політику. Лідери партії боротьбистів Полозон, Шумський та Елланський не входили до складу ревкомів, боячись зіпсувати свою червону кар'єру, яку вони таки надіялися вислужити з Москви. Якби ревкомам вдалося організувати поважну силу, то лідери боротьбистів мали оголосити себе Соціалістичним Урядом Україии. Червоні росіяни знали про наміри боротьбистів, але не зачіпали їх, розуміючи, що дальше балачок справа не піде. Росіяни використовували, де було треба, марку боротьбистів як українців, а в той же час не давали їм організувати своєї сили.

Волох і новоутворений Ревком вирішили виправити зроблену помилку і, не чекаючи обеззброєння росіянами, вирушили шукати «нейтральної смуги». Перед виходом Волох виголосив декларацію перед своїм червоним військом. Він так окреслював найближчу мету; «Пролетимо всю Україну, об'єднаємо всі активні українські сили і розпочнемо будування своєї Самостійної Соціалістичної Радянської Республіки!»

Однак доля вже глузувала з Волоха. На перших же кроках широко розпочатої Волохом політики доля повернулася до нього задом. Зовнішня політика закінчилась знаменитою «коростенською інструкцією», а у внутрішній політиці він сам собі повісив на шию Ревком, який намагався перетворити «свідомих волохівців» у «свідомих боротьбистів». Правда, «гайдамакам» важко було прищепити ідеї всесвітньої соціалістичної революції, коли вони мали незакінчену українську національну революцію.

Червоні росіяни не гналися за Волохом і боротьбистами. Вони не хотіли нишити Волоха негайно. Навпаки, рух Волоха в повсганчі райони був корисним для росіян з багатьох причин. Вони надіялися, що Волохові вдасться зруйнувати повстанчий рух своїми націоналістично- соціалістичними лозунгами. Боротьбисти та Волох мали бути тим червоним містком, по котрому національні українські елементи мали перебратися до інтернаціонального (власне російського табору). Здібностей боротьбистів росіяни не перебільшували.

Волох пішов слідами нашої армії. По сліду армії легше було йти, бо на шляху не було ніяких перешкод. Опріч того, Волох і боротьбисти надіялися своєю агітацією перетягнути на свій бік хоч деякі частини армії. Вони вислали силу агітаторів, але більшість посланих звичайно з'являлася у штабах дивізій і просила прийняти їх до складу частин. Своїми оповіданнями про пригоди Волоха вони робили найкрашу агітацію проти радянської влади і Волоха. Останній у цей час був не від того, щоби й силою примусити визнати радянську владу, але він не мав тої сили.