Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 63

З протоколу видно, що росіяни таки боялися «переходу» на їх сторону наддніпрянців. На всякий випадок вони навіть про «Корпус Коновальця» згадали. Мабуть, такий перехід уважали небезпечним.

Через декілька днів після одержання повідомлення про «сепаратні умови» у Новій Ушиці відбулася нарада. Були там Петлюра, Кудрявцев, М. Омелянович-Павленко, Коновалець, Ольшевський (заступник Удовиченка, що лежав хворий на тиф) і я. Петлюра гостро нападав на генерала Тарнавського і взагалі на галишів політиків. Незадоволений він був, що генерала Тарнавського судив суд, який складався тільки з галичан. Потім цікавився станом війська. Нарешті запитав, як ставляться присутні на нараді до Польщі. Зрозуміло, не знайшлося бажаючих розпочинати бій з поляками в той час, коли ціла армія робила відворот перед росіянами. Тоді Петлюра повідомив нас про свій план. Суть плану полягала в тому, що поляки мали би зайняти Проскурів і Шепетівку. Наддіпрянська Армія стала би в районі Старокостянтинова. Будучи забезпеченою на крилах поляками, армія мала би реорганізуватись і відпочити. Які підстави були думати, що поляки стануть забезпечувати крила нашої армії, не знаю. Не обійшлося навіть і на цій нараді без надій на Антанту, що нарешті мусила помітити нас і не дасть загинути у Волинських лісах та багнах.

У той час Василь Тютюнник добився скасування Державної Інспектури. Було це формальне скасування, бо фактично в бойових обставинах роль державних інспекторів давно звелася нанівець.

Рух на захід занепокоював частини. Особливо боялися переходу на терени, зайняті румунами або поляками. Мені довелося об'їхати частини та обіцяти, що не переведу дивізії на ті терени, де б вони були інтерновані. У частинах не було бажання припинити боротьбу, хоч би довелося провадити партизанку. Настрій війська був рішучий, Припинення збройної боротьби ие було й моїм бажанням.

Частини Української Галицької Армії підхилити з району Кам'янця на схід, а ми нересувалися на північний захід. 17 падолиста І9І9 року дві колони зустрілися на шосе Дунаївці — Нова Ушиця недалеко м. Міньковець. Не обійшлося без закидів.

— До поляків ідете? — колюче запитували одні.

— А ви до росіян. — відповідали другі.

Командуючий Галицькою колоною дав мені інформацію, що в Кам'янці поляки вже арештовують наших. Можливо, що вони зайняли й Дунаївці. Військових поляки обеззброювали і забирали майно. Я вирішив пробитися силою до своїх, але на цей раз до сутичок з поляками не дійшло, бо виявилося, що шлях вільний. Обидві колони віддали одна одній військову пошану і пішли в різних напрямках.

Урядовий центр перенісся з Кам'янця до Проскурова. Туди ж стягалися війська. Росіяни встигли дійти до Проскурова раніше, ніж наші війська, Переїхати урядовому центру до Старокостянтинова не довелося, бо в Пашковецькій волості виник анархічний рух. Ця волость не визнавала ніякої влади і не пропускала через свою територію ніяких військ. У волості була організована своя влада; «військо» її стало на залізниці Проскурів- Старокостянтинів і перепиняло рух. Уся ця історія відома під назвою «Пашковецької республіки».