Читать «Україна у революційну добу. Рік 1920» онлайн - страница 364

8

РІЧИЦЬКИй Андрій (псевдонім Пісоцький Анатоль — 18821937) — політичний діяч, науковець, академік УАН. Брав участь в українському національно-визвольному русі. В 19171918 рр. — член Центральної Ради і Малої Ради. З січня 1919 р. — один із головних ідеологів «незалежних» в УСДРП та засновників УКП («укапістів») і її керівник. Співредактор органу УКП «Червоний Прапор», в якому в 1920 різко критикував політику КП(б)У Після розпуску УКП (1924) — член КП(б)У, в якій був однодумцем М. Скрипника і головним інтерпретатором його лінії в здійсненні політики українізації; разом з ним був противником «шумськізму» і гостро критикував М. Волобуєва, М. Грушевського, М. Хвильового. Тоді ж А. Річицький став викладачем Всеукраїнської асоціації марксистсько- ленінських інститутів й науковим співробітником Науково-дослідного інституту літератури ім. Т. Шевченка. Опублікував праці з літе- ратурознаства («Тарас Шевченко в світлі епохи», 1923, «Винниченко в літературі й політиці», 1928), новітньої історії («Центральна Рада від лютого до жовтня», 1928), українознавства («Основи українознавства», 1929): марксистської теорії «Національного питання доби наступу соціялізму», 1931, («Карл Маркс, його життя й діяльність», 1929). За редакцією А. Річицького вийшов вперше українською мовою «Капітал» К. Маркса (1927-29). Після самогубства М. Скрипника зазнав нищівної критики з боку офіційних властей, під провокаційним приводом «перевиконання» планів хлібозаготівель заарештований і згодом репресований.

9

ВОЛІН (Ейхенбаум) Всеволод (1881–1945) — один з ідеологів анархізму в Україні й Росії. За фахом вчитель. З 1901 р. — член РСДРП, у 1905 р. перейшов до лав російської партії соціалістів-революціонерів. За революційну діяльність засуджений царською владою до заслання в Сибіру. Здійснив втечу до Франції, де став членом російських анархістських організацій.

З 1916 р. — у США, співредактор анархістського російського часопису «Голос праці». Після Лютневої революції 1917 р. повернувся до Росії; організатор Союзу анархо-синдикалістської пропаганди. Восени 1918 р. сприяв утворенню Конфедерації анархістських організацій

України «Набат». Секретар «Набату», редактор його друкованих видань, один з головних натхненників та фактичний лідер організації. У другій половині 1919 р. — голова Військово-революційної Ради Махновської Повстансько-партизанської армії України. У 1920 р. схоплений чекістами та на деякий час ув'язнений. З 1921 р. — на еміграції в Німеччині, Франції.