Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 278

Ситуація нетривкого двовладдя, що склалася в Києві, була схожою на порохівницю, де навіть найменшої випадкової іскри могло вистачити для того, щоб змінити поступ історії. Відразу після того як О. Станімір, виконуючи наказ, вивісив на приміщені Думи російський прапор поруч з українським, з натовпу залунали вигуки: «Геть галичан-зрадників!» Але промова знаного сотника про те, що Галицька армія кров'ю зросила шлях зі Львова до Києва, за його ж словами, «миттєво змінила настрої», її знову почали вітати.

Проте незабаром на площі перед Думою з'явився кінний загін ген. Сальського. За його наказом російський прапор здерли і кинули у натовп. Із суперечливих свідчень істориків-мемуаристів важко з'ясувати, хто розпочав (чи спровокував) стрілянину: козаки- запорожці чи «переодягнені більшовики».

Реальним фактом стало те, що багатотисячна юрба панічно кинулася у розтіч. В умовах загального хаосу галицькі частини почали витіснятися з центра міста та контрольованих ними стратегічно важливих пунктів. Намагання стрільців відкрити вогонь по денікінцях стримувалися офіцерами. Надвечір 31 серпня був роззброєний штаб II галицького корпусу, а також його підрозділи, що займали опорні пункти столиці. Головним наслідком цих подій стало те, що значно чисельніші українські війська без бою, без будь-якого спротиву, фактично добровільно віддали Київ трьом денікінським полкам.

Хід подій, вірогідно, міг переломити А. Кравс, віддавши наказ чинити збройний опір, але він сам сподівався на порозуміння з А. Денікіним. В ніч з 31 серпня на 1 вересня 1919 р. генерали А. Кравс і Брєдов уклали договір про стосунки між Добровольчою та Галицькою арміями. У документі підкреслювалося, що він носить «суто військовий характер і не має ніякого впливу на пізніші політичні умови». Згідно з умовами договору Українська Галицька армія (УГА) визначалася як «екстериторіальна», що «воює з більшовиками і визнає Добрармію». Вона мала «залишити місто Київ і відійти на лінію р. Стугна-Висильків-Кожухівка-Данилівка-Забор'є- р. Ірпінь». Галичанам поверталися конфіскована зброя і майно. Для підтримання зв'язку між арміями при білогвардійському штабі залишалися українські офіцери (слід при цьому зауважити, що текст договору дещо порізному передають окремі джерела)3.

Наявна інформація дозволяє стверджувати, що в цьому документі фактично вперше була вжита назва «Українська Галицька Армія» (УГА) для означення її національного характеру, яка й надалі залишилася в ужитку, а відтак стала практично офіційною, переважає в сучасній історичній літературі.

Наявні матеріали не дозволяють дати однозначної відповіді на принципове питання про те, чи А. Кравс укладав договір з генералом Брєдовим самочинно, односторонньо, чи все-таки цей акт було здійснено за порозумінням з вищим українським військово- політичним керівництвом. Про надходження якихось наказів зі Штабу Головного отамана нічого невідомо. Після подій на Думській площі А. Кравс відразу поїхав до штабу Полтавської групи Добрармії, де, за його власним визнанням, він фактично опинився в ролі заручника. На пропозицію укласти «справедливу угоду» Брєдов буцімто відповів, що Київ — «мать городов русских», українським він ніколи не був і не буде. Білогвардійці в ультимативній формі заявили, що галицьких офіцерів не випустять з приміщення доти, доки не будуть прийняті запропоновані умови. Отже, якщо зважати на такий відверто силовий тиск, то, виходячи з міжнародно-правових норм, укладення договору взагалі можна вважати не чинним, принаймні, дуже сумнівним.