Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 127

Погоджуючись в більшості з глибокими спостереженнями М. Поповича щодо останнього моменту, гадається, можна висловити відмінні міркування.

Ставлячи питання про роль суб'єктивного чинника в подіях 1917–1920 рр., знаний дослідник вважає, що у протистоянні Винниченка і Петлюри знаходить прояв насамперед драматичне протистояння не особистостей, а соціального і національного пріоритетів в українському національному русі.

Людність України поставлена була перед вибором — або насамперед розв'язання соціальних проблем і на першому плані — вдоволення земельного голоду селянства, або спочатку незалежна Україна, а потім уже реформи».

Ось тут симпатії М. Поповича на боці С. Петлюри, який еволюціонував від соціал-демократичних позицій до націонал-демократизму, уособлюваного С. Єфремовим. В. Винниченко ж, боротьбисти, «незалежні» в УСДРП, всі ті, хто, як і більшовики, тяжіли до переваги соціальних завдань над національними і врешті опинилися разом у радянському таборі, на думку М. Поповича, зайняли невірну позицію, поступившись принциповішій, несхибнішій лінії поведінки С. Петлюри.

Щодо останнього міркування необхідні конкретно-історичні уточнення, котрі мають досить серйозну вагу. Безперечний пріоритет соціальних моментів над національними сповідували лише РКП(б) та її загін — КП(б)У. Що ж до українських політичних партій, то розмежування й розколи в них, які аналізує вчений-філософ, відбувались не на ґрунті безумовних, рішучих переорієнтацій їх лівих частин на соціальні інтереси, визнання їх першості, а в процесі пошуку оптимальних варіантів органічного поєднання національних завдань із соціальними в курсі, практиці Української революції. Причому таке поєднання обох елементів видається не як вільний вибір, а жорстка детермінанта тогочасного моменту суспільного розвитку.

Добре відомо, що національно-визвольна революція в Україні стала породженням соціальної революції, що мала стрижнем заміну монархічного ладу на республіканський, водночас була нерозривно пов'язана із загальноросійськими демократичними процесами доби Тимчасового уряду а з його падінням — одержала можливості для прискорення розв'язання стратегічних державотворчих завдань.

Глибина і масштабність змін в національній сфері виявилися у прямій залежності від соціального поступу, що в свідомості переважаючої маси трудящого люду ототожнювався після Жовтня 1917 р. з діяльністю більшовиків, радянської влади (наскільки це було вірно чи не вірно, добре чи не добре — розмова окрема та й не така вже важлива в контексті тих міркувань, логіка яких продиктована конкретно-історичними реаліями 1917–1920 рр.).