Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 316

З 1901 р. — член РУП. З 1903 р. був на військовій службі. За революційну пропаганду серед солдатів був заарештований, однак виправданий судом і все ж звільнений із війська.

В 1908–1910 рр. в Києві займався літературною працею, з 1909 р. разом з П.Богацьким видавав журнал „Українська Хата”. З 1911 до 1917 р. працював лісничим у маєтках М.Терещенка, друкував літературно-публіцистичні й наукові твори.

З часу організаційного оформлення УПСР у квітні 1917 р. війшов до її активу, з літа став членом ЦК, був обраний до Центральної Ради та її комітету (Малої Ради). Брав участь у діяльності багатьох адміністративних установ та громадських організацій, обирався членом Всеросійських та Українських Установчих зборів, розвинув активну публіцистично-публікаторсську діяльність: випускав збірки своїх поезій, оповідань, статей, політичних брошур тощо. З 2 грудня 1917 р. до 16 січня 1918 р. був генеральним секретарем пошт та телеграфів українського уряду.

На початку 1918 р. М.Шаповал еволюціонував з автономістсько-федералістських позицій на самотсійницькі, став одним із співавторів IV Універсалу Центральної Ради. Він негативно поставився до закликання німців в Україну, виступив рішучим противником гетьманського режиму. Висунувшись на провідні позиції в Українському національному союзі, став одним з ініціаторів антигетьманського повстання.

Після створення Директорії став на чолі УНС. З 26 грудня 1918 р. до лютого 1919 р. М.Шаповал був міністром земельних справ УНР, далі — перебував на дипломатичній роботі. У 1924 р. заснував Український соціологічний інститут — найавторитернішу наукову установу українських емігрантів, багато зробив для постановки гуманітарних досліджень, став піонером вітчизняної соціології, зробив у неї чи не найвагоміший внесок. Загальний спадок М.Шаповала перевищує 400 друкованих праць.

24

Довідка: Винниченко Володимир Кирилович (16 (28) липня 1880, м.Єлисаветград, Херсонської губ. — 6 березня 1951, с. Мужен, департамент Приморські Альпи, Франція) — видатний український письменник, драматург, політичний діяч, один з керівників Української революції і національно-державного відродження, лідер УСДРП, засновник організацій Української комуністичної партії за кордоном.

Походив із селян-бідняків. Навчався в Єлисаветградській гімназії, за революційну діяльність був виключений, здав випускні екзамени екстерном у Златопольській гімназії. Навчався на юридичному факультеті Київського університету, однак був виключений через участь у нелегальному політичному житті. З молодих років брав участь у національно-визвольному русі, член РУП, УСДРП. З початком Української революції — лідер УСДРП, заступник голови Центральної ради (з квітня 1917), перший голова Генерального секретаріату України (з 16 червня 1917 р.). Автор перших трьох Універсалів Центральної Ради. Поділяючи погляди М.Грушевського, до середини грудня 1917 р. послідовно відстоював автономістсько-федералістський курс Центральної Ради. Одним із перших зрозумів обмеженість статусу УНР як автономної одиниці неіснуючої федеративної Росії і запропонував проголосити Україну самостійною, незалежною державою. 18 січня 1918 р., внаслідок чергової урядової кризи, пішов з посади голови Ради Народних Міністрів (так після ІУ Універсалу іменувався Генеральний секретаріат). Критично поставився до Брестського мирного договору між УНР і країнами Четверного союзу, особливо до офіційного запрошення в Україну австро-німецьких окупантів.