Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 309

Загинув під час випробування аеровагона.

14

Довідка: Кіквідзе Василь Сидорович (28 лютого (12 березня) 1895, Кутаїсі — 12 січня 1919, хут. Зубрилова Новомиколаївського пов. Царицинської губ.) — учасник громадянської війни, військовий діяч.

Народився в сім’ї дрібного службовця. Брав участь у бойових діях Першої світової війни. кіннотник. Член партії лівих есерів, співпрацював з більшовиками. За революційну роботу в армії неодноразово заарештовувався.

У 1917 р. В.Кіквідзе був обраний головою солдатського комітету 6-ї Кавказької дивізії і товаришем (заступником) голови ВРК Південно-Західного фронту. В січні 1918 р. сформував Рівненський червоногвардійський загін. Тоді ж був обраний командуючим Південно-Західним фронтом. Брав участь в оборонних боях з австро-німецькими окупантами. В березні 1918 р. командир 4-ї армії, яка вела боротьбу на Полтавському напрямку, в квітні керував обороною Харкова. В травні сформував дивізію (їй було дано назву 16-ї) і був її начальником. Загинув у бою.

15

Довідка: Скрипник Микола Олексійович (13(25) січня 1872 р. сл. Ясинувата Бахмутського пов., Катеринославської губ. — 7 липня 1933, Харків) — професіональний революціонер, видатний діяч Комуністичної партії і радянської держави.

Походив із родини залізничного службовця. Навчався в Ізюмському реальному училищі (був виключений за революційну діяльність), склав екстерном екзамени за курс реального училища у Курську. Вступив до Петроградського технологічного інституту, однак через півроку був виключений як активний учасник антиурядових акцій. До революції партійну роботу в основному вів поза межами України.

І Всеукраїнський з’їзд Рад обрав його заочно членом ВУЦВК, а останній увів до складу уряду — народним секретарем праці. В ході урядової кризи, що виникла на грунті підписання РСФРР Брестського договору з Центральними державами 4 березня 1918 р. М.Скрипника призначили головою Народного секретаріату України (до цього офіційного голови не було, обов’язки його виконувала Є.Бош) і наркомом закордонних справ. Після ІІ Всеукраїнського з’їзду Рад, який проголосив незалежність радянської України, очолив Надзвичайне повноважне посольство ВУЦВК і НК України до Москви.

М.Скрипник став однією з ключових постатей процесу утворення КП(б)У. Зайнявши центристську позицію, вважав доцільним створення самостійної республіканської парторганізації, хоча остерігався, щоб реалізація подібного плану не була використана як знаряддя у боротьбі проти РКП(б), її політики.

У серпні — вересні 1920 р. М.Скрипник брав участь у переговорах, що проходили в Мінську і Ризі і завершилися в Мінську 18 березня 1921 р. підписанням мирного договору між РСФРР, УСРР і Польщею.

Займаючи з початку 1919 р. до кінця життя низку відповідальних наркомівських посад, в тому числі й заступника РНК України, брав активну участь в об’єднавчому процесі за утворення СРСР, його всебічне зміцнення. Водночас, будучи членом комісії по розробці федеральної Конституції, намагався вибороти гарантії суверенітету України в союзній державі. Послідовно домагався створення умов для забезпечення інтересів і повноцінного розвитку українців, що перебували поза межами УСРР. Принципово відстоював ідею соборності українства, а найнадійнішим засобом її реалізації вважав зміцнення комуністичних організацій у Східній Галичині, Північній Буковині і на Закарпатті. З цього приводу часто виступав у пресі, нелегально відвідував партійні форуми згаданих регіонів, виступав з програмними промовами.