Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 307

Походив із сім’ї службовців. З 1915 р. студент юридичного факультету Київського університету. Член більшовицької партії з 1916 р. Після Лютневої революції — член Київського комітету РСДРП(б), член виконкому Київської ради робітничих депутатів. У жовтні 1917 р. — член ВРК. З березня 1918 р. — член ВУЦВК, з квітня — член “Повстанської дев’ятки” (Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких окупантів). Під час австро-німецької окупації — в підпіллі, послідовно керівник Одеської, Харківської, Кримської партійних організацій.

З травня 1919 р. Я.Гамарник — голова Одеського губкому КП(б)У, потім — член Реввійськради групи військ 12-ї армії, комісар 58-ї стрілецької дивізії, яка в серпні-вересні 1919 р. здійснила прорив по тилах денікінців з району Одеси до Житомира і вийшла з оточення.

У 1920–1923 рр. — голова Одеського, Київського губкомів КП(б)У, голова Київського губвиконкому. В 1923–1928 рр. — член Далекосхідного ревкома, крайвиконкома і секретар крайкома партії.

В 1928 р. — Перший секретар ЦК Компартії Білорусії, начальник Політуправління Червоної Армії і член РВР СРСР, заступник голови РВР СРСР і наркома з військових і морських справ, заступник наркома оборони СРСР, армійський комісар 1-го рангу. З 1925 р. — кандидат у члени ЦК, з 1927 р. — член ЦК ВКП(б). Член ВЦВК і ЦВК СРСР.

Закінчив життя самогубством.

11

Довідка: Муравйов Михайло Артемович (13(25) вересня 1880 р., с. Бурдуков Костромської обл. — липень 1918 р., Симбірськ) — військовий діяч.

Походив із бідної селянської родини. Після початкової школи навчався в Новинській семінарії, проте за бешкети був виключений. Переїхавши до Петербурга, вступив на військову службу. В 1898–1900 рр. закінчив Казанське піхотне юнкерське училище. Учасник російсько-японької війни, тяжко поранений в голову. Кілька років викладав у Казанському піхотному училищі.

З початком Першої світової війни М.Муравйов на фронті, капітан, командир роти. Однак після швидкого поранення потрапив на лікування до шпиталю у Царському селі. Далі служив у Одеській школі прапорщиків, в автошколі в Петрограді, а наприкінці 1916 р. зарахований до резерву ХІ армії Південно-Західного фронту в Кременчуку.

Після Лютневої революції обраний до армійського комітету ХІ армії, одержує черговий чин підполковника, намагається реалізувати ідею створення добровольчих ударних загонів, зближується з Б.Савінковим, вступає до партії есерів. Однак, не знайшовши підтримки з боку урядовців і військового командуваня, М.Муравйов зближується з більшовиками, входить у контакт з М.Криленком і В.Антоновим-Овсієнком, бере участь у придушенні заколоту О.Керенського-П.Краснова наприкінці жовтня 1917 р.

До початку грудня 1917 р. М.Муравйов — помічник командуючого Петроградською військовою округою В.Антонова-Овсієнка, а з призначенням останнього комісаром по боротьбу з контрреволюцією на Півдні Росії став начальником штабу військ, що висунулися на боротьбу з Каледіним і Центральною Радою. 16 січня М.Муравйов був оголошений головнокомандуючим Східного фронту — загонів, які вели наступ на Київ.