Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 244

Такі прагнення знайшли втілення у прийнятій 13 листопада постанові про здійснення "часткової мобілізації" зобов'язаних до військової служби громадян ЗУНР. Згідно з її положеннями всі "стажисти" (запасники) колишньої австрійської армії віком до 50 років та особи чоловічої статі 1883–1900 рр. народження повинні були "зголоситися до поборових комісій", а решта — стати на військовий облік. Отже, загальна військова повинність ставала основою комплектування Галицької армії, тому її чисельність і боєздатність напряму пов'язувалися із моральним духом населення та нагромадженням власних матеріальних ресурсів.

Того ж 13 листопада 1918 р. була ухвалена військова присяга, текст якої залишався незмінним до кінця існування Галицької армії. Бранці урочисто заявляли: "Присягаю торжественно Всемогущому Богу повинуватися вірно і слухняно ЗУНР, її Верховній владі, її Правительству, її армії… в кожнім случаю, хоробро і мужньо боронити наших військ, наших прапорів і оружжя… з ворогом ніколи в найменші порозуміння не входити…".

Протягом 13–15 листопада ДСВС видав низку наказів і розпоряджень про розпуск австрійських та інших військових формувань, які перебували на території ЗУНР, про облік колишніх офіцерів австрійської армії та всіх інших військовозобов'язаних української національності. Ці документи передбачали заходи щодо складання реєстрів військового майна, створення у військах належних санітарно-гігієнічних умов, забезпечення армійських частин і населення продовольством тощо.

Після вдосконалення "поборових" програм оголосили мобілізацію колишніх артилеристів австрійської армії та цивільних лікарів українського походження, а також добровольців-фахівців до технічних частин. Вжито заходів для зміцнення порядку і дисципліни у військах.

Проте українська влада не встигла скільки-небудь істотно просунутися в реалізації планів військового будівництва в життя, не змогла втримати у своїх руках галицьку столицю. Ця невдача зумовлювалася багатьма причинами. Передусім, не були належним чином виконані чисельні накази і заклики керівництва ЗУНР щодо направлення військової допомоги до Львова. Тому у вирішальний момент українське командування змогло виставити лише 3185 стрільців і 120 офіцерів. Фатальні наслідки для боротьби за Львів мала втрата 12 листопада Перемишля. Сформовані з українських селян військові відділи не змогли втримати місто, наказ українського командування знищити мости через Сян не було виконано. Відтак поляки заволоділи містом, що відігравав роль західного бастіону Східної Галичини.