Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 233

Всі останні чесні громадяне, як Українці, так і не-Українці, повинні разом з нами стати збройною дружною силою проти злочинців і ворогів народу, і тоді всі соціяльні й політичні здобутки революційної демократії будуть повернені. А Українські Установчі Збори твердо і непохитно закріплять їх на вільній Українській Землі».

Звертає на себе увагу те, що у відозві Директорії від 15 листопада 1918 р. по суті відсутня скільки-небудь розгорнута програма революційних заходів і перетворень. Окрім загальних фраз про необхідність повалення поміщицько-буржуазного режиму й відновлення політичних і соціальних революційних здобутків українського народу, що мали бути закріплені Українськими Установчими Зборами, у відозві немає конкретнішого і сталішого визначення мети боротьби. Одне лише було зазначено в ній з безсумнівною чіткістю: оборона незалежності Української держави у формі Української Народної Республіки. Можливо, Національний союз, створюючи Директорію, свідомо уникав виразного формулювання соціально-політичних гасел, відкладаючи це питання напотім, доручаючи Директорії лише виконання обмежених технічно-військових функцій — збройного повалення гетьманщини. Така позиція мала свої вигоди — єднала навколо Директорії різні верстви й групи, але мала і свої вади, як з'ясується пізніше, коли Директорії доведеться розширити межі своєї компетенції і урізноманітнити функції.

В день виходу відозви з Білої Церкви С. Петлюра розіслав свій Універсал, підписавши його — «Головний Отаман військ України». В цьому документі, підготовленому О. Назаруком, особливий наголос робився на військовому аспекті заходів, що на них мобілізувались маси, особливо військові: «По наказу Директорії Української Республіки я, яко верховний главнокомандуючий, закликаю всіх українських салдат і козаків боротися за державну самостійність України, проти зрадника, бувшого царського наймита, генерала Скоропадського, самочинно собі присвоївшого права гетьмана України. По постанові Директорії, Скоропадський оголошений поза законом за утворені ним злочинства проти самостійності Української Республики, за знищення її вольностей, за переповнення тюрем найкращими синами українського народу, за розстріл селян, за руйнування сел і за насильства над робітниками і селянами. Всім громадянам, мешкаючим на Україні, забороняється під загрозою військового суду допомагати кровопійцеві генералові Скоропадському в тіканню, подавати йому споживання і захисток. Обов'язок кожного громадянина, мешкаючого на Вкраїні, арештувать генерала Скоропадського і передать його в руки республиканських властей.

Гетьманські роспорядження і накази по військам касуються; військові частини гетьмана Скоропадського, аби усунути даремного кровопролиття і розрухів, повинні перейти до лав військ Республіки, вслід за тими, які вже перейшли.