Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 231

В.Барладяну-Бирладник стверджує, що уже 7 листопада, за даними Є.Коновальця, все було готове до антигетьманського виступу. „Але для початку повстання не вистачало наказу з Москви. 13 листопада, за день до початку протигетьманського повстання, В.Винниченко зустрівся на квартирі міністра фінансів у центральнорадівському уряді УНР В.Мазуренка з Х.Раковським і Д.Мануїльським, які й наказали йому розпочати повстання”. При цьому автор посилається на Винниченкове „Відродження нації”.

З наведеного залишається загадкою, чому треба було чекати наказу з Москви, чому цей наказ було одержано 13 листопада (Д.Яневський чи то з розрахунку, чи то з недбалості відніс цей епізод до 3 листопада).

Твердження В.Барладяну-Бирладника взагалі є вигадкою, оскільки нічого подібного тому, про що він пише, немає у В.Винниченка. „Під час підготовки повстання, — повідомляє Голова Директорії, - шукаючи скрізь з усіх боків забезпечення успіху своєї справи, ініціатори руху ввійшли в переговори з представниками російської совітської делегації Х.Раковським і Д.Мануїльським для координації наших виступів під час повстання. Вони згоджувались піддержувати нас не активно, а усиленням своєї розвідочної діяльності на фронтах, щоб тим притягти увагу німецько-гетьманських військ. Вони зобов’язувались визнати той лад, який буде встановлено новою українською владою й абсолютно не втручатись у внутрішні справи Української Самостійної Народної Республіки. З свого боку ми обіцяли легалізацію комуністичної партії на Україні.

Д.Мануїльський, з яким я переважно вів ці переговори, пропонував мені грошей на піддержку справи, а також поїхати за кордон для підписання цього договору. Не надаючи значіння ніяким підписам, гадаючи, що й без цього можна додержати договір, коли є щирість і бажання додержуватись його, й зламати з підписом, коли того бажання немає, - я їхати кудись підписувати відмовився, так само як і від пропонованих грошей. Але договір лишався договором”.