Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 93

Зустріч друга

Олесь Бердник:

Ми починаємо друге засідання Школи Зоряних Першопрохідців. На першій зустрічі йшлося про те, що за багатьма свідченнями древніх і сучасних мислителів, земне буття замкнене у своєрідному лабіринті Мінотавра, в інферно — в'язниці космічного масштабу. Цьому є багато різних назв, але всі вони перегукуються між собою. Недарма і Будда, і Христос, і Шанкара, і Вівекананда, і багато інших мудреців промовляли сакраментальне слово: СПАСІННЯ, РЯТУНОК. Виникає запитання: «Якщо наш Всесвіт створений Деміургом законним, якщо він від Всевишнього, від Бога, то про який порятунок може бути мова? Хіба І можна рятуватися із Батьківської хати?!» А в більшості космогенезів і антропогенезів говориться про необхідність рятунку і повернення до Вітцівського дому. Тобто — повернення до якогось законного Всесвіту.

Минулого разу ми говорили про те, що древній Всесвіт, де панувало три Начала: Брама, Вішну і Шива, Світ законний і зрівноважений, раптом сколапсував. Якщо перевести цей переказ на сучасну мову астрофізики, мова йде про колапсування потужної центральної зорі, яку дехто із сучасних учених називає Люцифером, дехто — Немезідою. Періодично Сонячна система зближається з цією сколапсованою зорею, і в ній відбуваються катастрофи. Деякі мислителі-футурологи вважають, що ми не падаємо в чорну діру, а вже знаходимось у її надрах, що ми вже спустилися за «горизонт подій», що, власне, наявність Часу й Простору — це вже результат такого падіння в надра сколапсованої зорі.

Ви можете сказати: вченим відомо про мільйони, а може, навіть мільярди років існування земної історії. Про це говорять дані палеонтологічних і археологічних знахідок. Але хто вивчав теорію чорної діри, той знає, що коли щось провалюється за «горизонт подій», у чорну діру, то виникає ефект Часу і він набуває зовсім іншої характеристики. Тоді тривалість подій продовжується настільки, наскільки їх може сприймати суб'єкт. Тобто ми самі — людство, що виникло в результаті такого падіння — ментально творимо для себе ритміку подій. Ми самі сотворили координати Часу і Простору і, падаючи в чорну діру, уявляємо, що це падіння відбувається впродовж мільйонів років. Насправді, можливо, це блискавична мить.

Цей феномен можна порівняти зі сном: ви спите кілька хвилин, а вам сниться, що проходять роки і роки. У «Махабхараті», древньому індійському епосі, є чимало таких історій: герої, не знаючи законів ілюзії-Майї, поринають у сон, і їм здається, що вони стають царями, одружуються, воюють, втрачають своїх дітей і царства… А потім виявляється, що вони на якусь мить задрімали під деревом.

Згадайте зображення Вішну: цей охоронець світу пливе на спині змія Шеша. Вішну дрімає на цьому грандіозному змії, символі Всесвіту, і вся історія, або космоісторія, яку ми вважаємо такою серйозною, наповненою значними подіями, насправді є «дрімотою Вішну». Так вважали древні мудреці. Отже, і те, що з нами відбувається, може бути всього-на-всього коротким космічним сном…