Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 94

Повернімося до теми зустрічі.

Отже, відбулося колапсування центральної Зорі, яку ми пізніше назвали Люцифером, або Немезідою. Древні слов'яни називали її Рахом, індуси — Раху. Бачите — навіть назви співзвучні. І це слово має настільки глибокий, грандіозний зміст і настільки воно було зв'язане із життям наших предків, наших прабатьків, що до сьогодні у нашій мові лишилися кореневі слова: і «Рахта» — свято сонячних сонцеворотів, і «рахва» — карпатська кругла посудина, і слово «рях-тить» — «виблискує», і «рахувати» — «збирати докупи». Отже, слово «РАХ» означає «світлість, яскравість, об'єднання». Звідси й значення слова «прах» — «по-Раху», «після Єдності», тобто «розпорошення».

Отже, Рах, або Люцифер, дивовижний Космічний Світоносець, колись сяяв у центрі нашого Всесвіту. Деякі древні джерела його називають Семияром. На небі він сходив, як вражаюча, дивовижна райдужна Зоря, про яку говориться навіть у Біблії: «Тобі Бог подарував був найкращі алмази, самоцвіти, але Ти возгордився, і як низько Ти впав, Син Зорі, і став темним, став Князем Тьми». Зверніть увагу: в поетичних образах про цю Зорю, яка сяяла на небі нашої системи, говориться як про Володаря нашого світу. І навіть тоді, коли він став Чорним, коли він сколапсував і став Князем Тьми (або Чорною Дірою, за сучасною термінологією), він все одно залишається Володарем нашої системи. Чому? Тому що довкола нього обертається Сонячна система.

Що ж сталося після падіння Люцифера-Раха-Семияра? Можливо, відповідь на це запитання дають еллінські міфи.

Планети нашої системи, втративши такий могутній, яскравий, животворчий центр, залишилися тільки з Геліосом-Сонцем. Те Сонце, яке ми бачимо тепер, за свідченнями древніх джерел, колись було червоним гігантом. Після того як Семияр сколапсував, гравітаційний ураган зірвав оболонку із Сонця, і вона почала розширюватися. Це відобразилось у міфі про Фаетона. Там сказано, що Фаетон, син Сонця, хотів проїхати по небозводу на батьковій колісниці і, не впоравшись з нею, рухнув на Землю. І тоді всі бачили, як Сонце ніби наблизилося до Землі, прокотилося над Землею і почало спопеляти її. Мати-Гея звернулася до Зевса-Юпітера з проханням щось зробити. Зевс метнув блискавицю, розбив колісницю, і Фаетон упав на Землю. Після того Геліос закрився хмарами із жалю до загиблого сина, і довго-довго він був затуманений, перш ніж знову відкрив своє лице.

Зверніть увагу, як буквально з науковою точністю змальовані події, що сталися після страшної космічної битви. Коли оболонка Сонця стала розширюватися, то людям здавалося, що Сонце падає на Землю. Насправді просто гарячий плазмовий вихор охопив Землю, і більшість життєвих форм загинула. Залишилася, очевидно, тільки певна частина їх. Про це ж мовиться в переказі про потоп: у Ковчезі залишилося по кілька пар різних форм, які пізніше, після потопу, знову населили Землю.

Що ж сталося насправді? Мислителям, філософам і астрофізикам вдалося реконструювати плин космічних подій. Ми добре знаємо нашу історію за останні п'ять тисяч років. Але ще більш грандіозна, ще більш значна і глибока космоісторія нашого Світу.