Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 211
Олесь Бердник
— Добре, скажу…
Один з вершників — чорнобородий, патлатий велетень — наблизився і гримнув хрипким голосом, щось запитуючи.
— Не розумію, — розвів руками Галабан.
Вершник знову закричав, тепер його збагнули всі, бо то було сирійське наріччя, що його вивчали навіть Маруся і хлопчик:
— Хто ви, звідки?
— З Гілеї, — спокійно відповів Галабан. — Ми подолали море і гори, щоб дістатися Сирії…
— Що вам треба, чужинці?
— Ось ця жінка з дитям втратила мужа, — імпровізував на ходу старший лицар. — Мандрівники, що прибули з азійських країв, повідомили, що бачили його в рабстві на сирійських полях. Любов повела її на чужину, щоб знайти мужа і батька. А ми — її родичі та друзі. Вірю, що воїни твої мають в серці повагу до такої великої любові, що не береже себе для рятунку друга…
Вершники весело заіржали, потрясаючи луками та мечами. Та чорнобородий суворо щось гукнув і вони замовкли.
— Ти воїн, а промовляєш, як мудрець, — схвально сказав чужинець. — Та кожен має займатися своєю справою. Що б сталося зі світом, якби вовк перестав ловити ягнят, орел зайців, лелека жаб? Є господарі, є раби, а є воїни, що постачають рабів для господарів. Ми — такі воїни. Мені до вподоби твої речі, та не можу я пропустити вас, бо вчинивши так один раз, я змушений буду зробити це знову й знову… Боги розгніваються і щаслива доля покине моїх воїнів…
— Мої воїни — хоробрі бійці, — спокійно мовив Галабан. — Нас голими руками не візьмете. Можете всіх побити, але й своїх втратите…
— Гарно мовиш, — похвалив чорнобородий. — Та краще буде, коли складете зброю. Самі лишитеся живими, і моїх воїнів пожалієте. Обіцяю продати вас в добрі руки. Звідти можна буде повідомити до рідних, щоб вас викупили…
— Це ганьба, — закипіли молоді лицарі. — Краще вмерти…
— Тихо, — важко мовив Галабан. — Ми не свою долю важимо, хай воля Рода діється. Синку, ти волієш, щоб ми здалися?
Івасик мовчки кивнув.
— Тільки хай поклянеться найвищим Богом, що не розлучить наш гурт…
Старший лицар повторив слова хлопчика. Чорнобородий якусь хвилину вагався, потім притуливши меча до грудей, повагом сказав:
— Будете разом і неушкоджені. Клянуся священним Вогнем. Коли зламаю слово — хай пломінь Сонця осліпить мене…
— Він вчинить так, як сказав, — мовив Івасик. Галабан звелів скласти зброю…
* * *
Чорнобородий розбійник дотримав слова. Він продав Марусю з дитям та дванадцятеро лицарів багатому сирійцю, який володів чималим шматом морського узбережжя і тримав кілька десятків рибальських однорем та вітрильників. Спочатку багач опирався, вважаючи умови для себе неприйнятними, та дізнавшись, що полонені добре знайомі з рибальською справою, згодився.
Марусю поселили разом з жінками-рабинями, які пряли вовну і ткали килими. А хлопцям та старшому лицареві звелено бути гребцями та закидати сіті. В море вони виходили в супроводі кількох вітрильників з численною охороною.
А Івась вільно міг бігати й гуляти, де бажав: на березі моря, в помешканні, де ткалі займалися рукоділлям, співаючи сумних пісень, або в саду поміж кущами запашних троянд…