Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 212

Одного разу хлопчик зайшов до теслярні, де високий літній чоловік майстрував ткацький станок. Там пахло струганим деревом, було затишно й спокійно. Тесля, побачивши Івася, поклав сокиру, ласкаво усміхнувся. Очі в нього були прозоро-дитячі, хоч у бороді вже проступала сивина.

— Хто ти? Чий ти? — запитав чоловік.

— Мене з мамою продали розбійники вашому багачеві, — просто відповів хлопчик.

— Він не мій, — заперечив тесля. — Мене теж полонили сирійці, напавши на Юдею, і продали в рабство. Дружину мою вбили, а діти залишилися сиротами. А я вже багато літ майструю верстати та човни для цього багача…

— Ти з Юдеї?

— З Галілеї. А віра моя юдейська.

Хлопчик довго дивився в очі теслі, ніби щось пригадуючи.

— Чому так пильно дивишся? — збентежено запитав чоловік.

— Я вже бачив тебе, — прошепотів Івась.

— Де? Коли?

— Не згадаю. Може, в сні. Може, в Дивоколі…

— Що таке Дивоколо?

— Небо. То мій рідний край. Мій і Тата мого…

— Всі ми з неба, — ласкаво засміявся тесля. — Бог кожному вдихнув свою частку, і ми його родичі…

— Не всі, — насупився хлопчик. — Ті розбійники, що полонили нас — хіба від Бога? Або цей багач, що тримає тебе? Вони — діти Чорнобога…

— Чорнобог? Ви певно Сатанаїла називаєте Чорнобогом. Так він теж — Син Божий. І виконує волю Найвищого.

— Неправда! — спалахнув хлопчик. — Чорнобог — лютий ворог Тата. Тато має лише добрих, гарних, любих синів…

— Ти Найвищого називаєш Татом? — пошепки запитав тесля.

— Атож…

— Чому?

— Бо він послав мене в цей світ…

— Хто тобі повідав про теє?

— Я пам'ятаю. І мама знає…

— То де ж ти мене бачив?

Івась заплющив очі, ніби щось згадуючи, і почав бурмотіти:

— Хатка під горою. Троє хлопців, три дівчини. Кози. Крута стежка вниз. Теслярня. Там нікого нема. Потім ми з тобою тесляруємо. Моя мама буде мамою для дітей твоїх. А я — твоїм сином. Тебе звати Йосипом…

— Хто ти? — жахнувся тесля. Івась розплющив очі, усміхнувся. Обличчя в нього було бліде й напружене.

— Я вже сказав тобі. Син Тата Небесного. Про те — мовчи. Нікому ні слова…

Йосип відчув, як холодні й гарячі струмені пронизують груди, свідомість паморочиться; перед очима пливли іскри.

— О Адонаї! — простогнав він. — Це твоя рука. Хай діється воля Неба…

Він обняв хлопчика, взяв за руки.

— Вірю тобі. Хай сон твій буде віщий. Попроси матінку, щоб зустрілася зі мною…

* * *

На березі моря Івась зустрів чорнявого хлопця, трохи старшого від себе.

— Тебе теж продали? Хлопець мовчки кивнув.

— А звідки ти?

— З берегів Борисфену. Я сирота. Служив у греків на винограднику. Напали корсари, господаря вбили, а мене з побратимом Симоном полонили. Симон був веслярем на корсарській трієрі, я прислужував вожаку… А потім побратим захворів, став слабосилий, і нас продали сюди. А ти звідки?

— З того краю, що й ти…

— Якийсь ти химерний. Очі сині, мов небо, золоте волосся. Ти, бува, не Божий Син?

— Мій Тато підказав тобі правду, — просто мовив Івась. Чорнявий хлопчик несміливо усміхнувся.

— А чом ти тут? Звідки прийшов? Де жив?

— Прийдеш і побачиш, — просто сказав Івась. — Хочеш бути моїм супутником?

— Хочу.