Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 187
Олесь Бердник
* * *
Парубки та дівчата вже розходилися з вигону, коли понад зоряним Дивоколом спалахнуло блакитне сяйво, в просторі загуло, задзвеніло, ніби хтось незримий торкнувся пальцями туго натягнутої струни. Понад вигоном шмагонула сліпуча блискавиця яскрава Зоря впала біля Дубового Гаю, який так і звався з давніх давен — Дубровкою. Почулися злякані голоси дівчат:
— Знак від Зоряного Дива.
— Треба сказати Віщунам.
— Марусино, прямо біля твоєї землянки впало.
— Ти не страхаєшся — йти домів?
— А чого мені жахатися? — задумливо-тривожно мовила Маруся. — З неба не може бути лиховісних знаків…
— Може, провести тебе? — стиха попросив Могута, гарний чорновусий парубок, який давно вже сподівався стрибнути понад Купальським вогнем з блакитноокою Марусею.
— Не треба, — зітхнула дівчина. — Я хочу побути на самоті. Знак з Дивокола не дарма. Моє серце віщує щось дивне…
І вона прудко щезла в сутінках липневої ночі, залишаючи гомінливий гурт подруг та парубків.
Білі хатки дрімали поміж буйними садами, вікна в них вже н світилися. Тиша пливла понад кийлівським городищем, де жили перевізники, рибалки, вишивальниці й ткачі. Маруся проминула останні житла і заглибилася в дубовий гай. Поміж чагарями мерехтіли світляки, ніжно співали в дрімаючих травах цвіркуни. Дівчина зійшла з кінного шляху і побігла стежечкою попід віковими дубами. Ось незабаром її землянка, викопана ще покійним батечком у високій кручі над Річищем.
Зненацька Маруся сполохано зупинилася. Просто біля її обійстя, поміж ружами, під високим кущем калини переливалося райдужне сяйво. У Марусі тьохнуло в грудях: таке сяйво бачила вона уві сні три дні тому — вісімнадцять веселок у грозовому небі. Веселки були кільцеві й охоплювали все Дивоколо. Вона вже тоді, кинувшись зі сну, ждала чогось незвичайного. Невже це сталося? Що це, хто це?
Вона навшпиньки наблизилася до квітника. Ніжне сяйво освітило тільце дитини — голенької, чарівної, ніби зітканої з променів. Немовля мовчазно сміялося, простягало рученята до Марусі. Дівчина зойкнула, заклякла від несподіванки. Невже хтось підкинув дитину? Такого не бувало в їхньому краю.
На лобику немовляти — білому-пребілому — пульсувала Блакитна Зірка. То з'являлася, то зникала. «Це та Зоря, що бачили дівчата й хлопці, — подумала дівчина. — Тільки чому вона впала біля мене? І стала Дитям? Боже-Роде, що мені діяти? Взяти немовля? А як пояснити людям? Що я скажу родичам, що подумають парубки й дівчата?»
А втім, вагалася вона не більше хвилини. Схопила Дитя на руки, притисла до грудей. Воно охопило рученятами її шию. Біля серця Марусі солодко защеміло. Перса стали гарячі, мовби хто торкнувся їх ніжними й сильними пальцями. Вона відчула, що з сосків виступило молоко.
