Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 185

Царство Небесне внутрі нас єсть! — вражаюча Правда, що дозволяє розвалити всі бар'єри ілюзій, всі заборола пітьми, всі нагромадження псевдорелігій…

* * *

Відкриваю вічі на світанні, Ніби приступаю до роботи… Наче білка, мчуся безнастанно В колі повсякденної турботи. Я приймаю ношу цього світу На свою чутливість та мінливість, Мої нерви, мов казкові віти, Відчувають всю його примхливість. І нема для світу ні закону, Ані смислу, ані рамок міри, — Всі ж ті речі — наші забобони, Наші страхи і жадоба віри… Боїмось ми просто зрозуміти, Що і люди, й зорі у Безмежжі — Лиш самотні чудодійні Діти На пустельнім серця узбережжі, Що усі диктатори та війни, І насилля, муки і жадання — Лише спроби — дикі, безнадійні Осягнуть небачене Кохання. Те Кохання — до Самого Себе, Бо нікого в світі більш немає — Ні на зорях у далекім небі, Ні в химернім потойбічнім Раї… Всюди ми, усюди — наші муки, Наші спроби вийти в Небувалість, І тремтячі від безсилля руки — Від безсилля осягнути сталість. Породили ми себе в химеру З Цілості — Єдиної, Святої, І пішли в періоди та ери На стежки розвою і розбою. Розгубили ми себе в хаосі, Світлі шати дарували тіням, Лиш надію змучену ще досі Віддаєм грядущим поколінням… Зупинімось, зупинімось, Браття, Пробудімось з вічного шукання, Хай осяє зоряне Багаття Ще з правіку суджене Повстання! І тоді Світило Праблакитне, Всі сонця зібравши в себе, встане, І тоді пустеля непривітна Затріпоче цвітом полум'яним. І тоді побачить дух Людини, Що в Ньому — Всесвітня Праоснова, Що усі низини і глибини — То пелюстки нашої Любові!

Саме про такий шлях болісного й радісного Пробудження мріяв Христос, коли закликав учнів: не спіте, чатуйте, ось наближається зрадник і посланці князя світу! Не спіте! Вже тоді — дві тисячі літ тому — можна було сотворити потужний моноліт Духу, захистити Сина Зірок, не дати здійснитися Космічному Злочину Боговбивства. Такий подвиг проклав би міст від Землі до Неба, всі сфери стали б воєдино і сама смерть розтанула, як примара.

Проте що було, те було. Історію переписати неможливо. Людство пожинає жниво, що його посіяло й виплекало. Воно жадібно хлебче брудну воду з тої ріки, що її Апокаліптичний Дракон виригнув з пащі, щоб захопити Жону та вірних її Сина. Вся інформаційна мережа Планети просякнута метастазами Драконячого ричання, кожен крок правителів, політиків, жерців усіх релігій — то обман, лукавство і прислужництво Звірям — тому, що вийшов з води і тому, що з'явився від землі.

В подальших роздумах відкриється тайна Звірів та їхнього пана — Дракона. А нині — пора приступити до визначального: сказати Останнє Слово Людям Землі про Надзвичайний Дарунок Христа для Світу. Слово це буде для більшості немислиме, неприйнятне, але готовим душам воно відкриє Вогняну Радість Воскресіння. Ходімо, Друже, до з прадавності забутої Вісті про Появу па Землі Дива, що Його чекала Безмірність цілу Вічність. Ходімо. Жона покидає пустелю, одягнувши Вогняний Панцир Войовниці, і її Син уже осідлав Чарівного Коня…