Читать «Юпітер з павою» онлайн - страница 107

В цей час до секретаріату зайшов випусковий і поклав на стіл восковку.

— Новий спец, — кинув недбало. — Треба ставити в номер.

Любош заціпенів. Знову треба скорочувати «культуру», щоб стала оця штука. Собаче життя!

Він нашвидку пробіг очима інформацію, що складалася з кількох рядків:

«(ЧТК). Протягом минулих тижнів органи Міністерства внутрішніх справ знешкодили небезпечну антидержавну групу, яка намагалася вести шпигунську і диверсійну діяльність проти республіки і вдалася до вбивства. Затримані Богуміл Шимандл, Їржі Шимандл, Мирослав Цацак, д-р Едуард Коржан — усі з Праги і Ян Майєр з Бору під Таховим. Винність заарештованих повністю доведена, і всі вони стануть перед судом».

Любош похитав головою, нашкрябав угорі восковки слівце «петит» і сказав випусковому:

— Віддай лінотипістам! Піде на другу полосу. Будемо надіятись, що це вже кінець!..

30

Войта прокинувся.

Сонце яскравим світлом заливало його незатишну кімнату.

Хвилинку бездумно лежав, потім потроху виринули з пам'яті події минулого дня.

«Учора був найщасливіший день твого життя, чоловіче!.. Завершення справи «Піттерман», подяка, прийом у заступника, підвищення… Та що там… а про архів і подібні речі вже ніхто не згадує! — Войта тихесенько засміявся. — Завтра починаємо працювати у відділі майора Котрбатого!.. Так, найпрекрасніший день мого життя… А тому цей ланцюжок успіхів треба завершити!»

Він спритно підхопився, довго голився й одягався, насвистуючи веселі пісеньки. «Сьогодні о п'ятій піду до Яни. Ех, ніяк не наважусь вимовити це слово, але тепер уже ми про це побалакаємо і почнеться нове, чудове життя!.. — Він критично оглянув свою кімнату. — Тут ми не залишимось. Але і її однокімнатна квартира для двох замала. Ну що ж, якийсь час витримаємо. Головне, що далі вже відкладати не можна! Справді, здається, тепер без Яни я б і дня не прожив. Одружимося завтра або найпізніше за тиждень!»

По обіді Войта купив квітів і ніяковіючи думав, що, мабуть, усі люди на вулиці догадуються, що він новоспечений жених.

На Янину вулицю він прийшов ще не було й четвертої. Обережно крутився на віддалених перехрестях, виглядаючи струнку постать.

Нарешті прийшла! Марек зачекав кілька хвилин і рішуче піднявся сходами.

Серце його закалатало, коли на порозі з'явилась вона.

— Ого-го, товариш поручик, — вигукнула дівчина радісно.

Він несміливо тупцював на місці, тримаючи за спиною букет.

— Надпоручик, — бовкнув Войта у розпачі і церемонно вклонився.

Яна сплеснула руками і запросила до кімнати:

— Серйозно? Я дуже рада, Войто! А це що?

— Це? Це… ах, це скромний дарунок за гостинність, виявлену одного разу до мене в цьому домі. Пам'ятаєш? — Він віддав їй квіти. — Прошу!

Яна вдихнула аромат гвоздик і ніжно потисла його руку.

— Дякую…

Дівчина побігла до ванної набрати води у глечик, а Войта відчув, що у нього по спині забігали мурашки. «Чорт забирай, не можу ж я їй сказати: Яно, я люблю тебе, ходімо розпишемося! Так не робиться!.. І взагалі тут… тут якось незручно. Треба кудись піти, ну хоча б до «Золотої криниці», а там — говорити, розповідати, дивитися на Прагу і тоді… Так, Войто, прекрасна ідея!»