Читать «Юпітер з павою» онлайн - страница 105

— А розмір черевиків, товарний чек від антиквара у Клатовах, «Юпітер з павою»? — перелічив Войта.

— Недостатньо… — загув Котрбатий.

— Очна ставка з Елою Вагантовою.

— Це було ввечері, в напівтемній машині! Та ні, друже, якщо він запиратиметься і його не підведе компанія, то цього замало.

— А якщо Навратілова? Він ходив до неї, безперечно, тільки для того, щоб спокійно приймати сигнали Коржана. Можливо, він тільки заради цього і залицявся до неї.

— Звичайно, але ця дівчина, мабуть, не має уявлення про все це. Романтичний коханець просто сидів біля вікна і писав вірші про її мармурову шийку. Ну, і що ж далі?

Войта підсунувся ближче.

— Ти знаєш, — сказав він тихо, — я все це вже обміркував. Здається, є один безпомилковий хід, яким ми можемо влупити мат «панові резерву»… У теорії шахів ця штука називається самоматом.

Котрбатий здивовано вигнув брови.

— Пам'ятаєш інструкцію Шимандла, яку ми перехопили?.. «Привіт Маркеті»… Так це звучало, га?

— А-а, ти гадаєш?..

— Звичайно! Він у мішку. Адже за паном Майєром стежать?..

— Безперечно, — кивнув капітан і замислився. Потім ще раз позирнув на Войту і знову кивнув головою. — Зачекай хвилинку! Я зараз прийду.

Войта лишився сам, але ненадовго: з'явився старшина Коукол.

— Нарешті! — вибухнув Войта. — Ну?!

Станіслав відклав убік синій берет і, всівшись, розвів руками.

— Цей пан, — видавив він, — протягом тих днів не був ні у відпустці, ні на бюлетені…

Войта щосили вдарив по столу. Старшина закліпав очима і квапно додав:

— … але був у триденному службовому відрядженні. У Пльзені та в Пльзенській області.

— Ах ти… — протяг Войта полегшено і, відкинувшись на бильце крісла, заспівав: — «Серце красуні схильне до зради…»

Але тут у дверях з'явився капітан Котрбатий, і він замовк. Потім, показавши на Коукола, сказав:

— Останнє передбачення збулось. Усе готове, «пан резерв» у зашморгу, — і він запитально подивився на начальника.

Той ледь помітно кивнув головою.

— Люди вже поїхали до музею. Давай, Войто, кінчай! Шумаржовський убивця твій — від голови до п'ят.

Рудий старшина забігав очима: у повітрі відчувалося щось незвичайне. Він помітив напруження і в погляді начальника, і в рухах Войти, який, взявши телефонну книгу, почав поволі гортати її. Потім не поспішаючи набрав номер.

— Слухаю, — озвався жіночий голос на другому кінці дроту.

— Є там пан Мирослав Цацак?

— Хвилиночку, зараз передам.

Якусь мить було тихо, потім почулося строге:

— Цацак.

Войта на секунду затамував подих.

— Передайте привіт Маркеті! — промовив він приглушено й одразу поклав трубку. Неспокійно глянув на капітана, на Коукола, потім на годинника.

Було чверть на одинадцяту.

Усім трьом розмовляти не хотілося. Котрбатий копирсався в шухляді, старшина сидів у кріслі, дивлячись на килим, наче вивчав на ньому малюнок. Войта зосереджено перегортав сторінки «Карного кодексу».

Минула година, друга…

Войта захлопнув книгу і схопився, його чоло було зрошене перлинками поту. Задзвонив телефон.

Войта напружено дивився на начальника. Котрбатий хвилинку прислухався, потім підсунув Войті другу трубку.