Читать «Юпітер з павою» онлайн - страница 108
Павел Гануш
— Чого ж ти не сідаєш? — насварилася дівчина жартома. — Я зараз приготую чай.
— Ні, ні, — він узяв її за руку, — я, власне, зайшов так… зайшов запросити тебе.
— Запросити? Куди?
— Повечеряти. Саме сьогодні мені хотілося б провести гарно вечір, для цього в мене є деякі причини. Уяви собі «Золоту криницю», ліхтарі, тиху музику… Можна тебе запросити, Яно?
Вона перебирала в руках криваво-червону гвоздику, що випала з букета.
— Звичайно, — дівчина тихенько засміялась, — я з радістю пішла б. Тільки не сьогодні, Войто.
— Не можеш? — спитав він розчаровано. — Щось сталося?
— Нічого особливого, — вона махнула рукою і зашарілася. — Я не сподівалась… я вже домовилась про побачення. З Міреком, — додала Яна, помітивши його незрозумілий погляд. — Це мій… ну, просто кажучи, ми будемо одружуватися. Мабуть, восени. Сьогодні я нікуди не можу…
«Так, так, вона ще говорить. І я говорю. Що ж я кажу. Восени… поздоровляю… на весілля… Невже це говорю я? Дивно.
Я навіть сміюся. Ходжу, рухаюся, жартую… А ось і сходи. Ну, звичайно, мені треба іти. Вулиця. Автомобіль. Кричить якась пані. Сонце світить. А я йду, йду… Переходячи вулицю, треба подивитись спочатку ліворуч, потім праворуч! Яке, власне, сьогодні число? Зачекай, як же ця пісенька, що ми її?.. Йду? йду.
Але це щось знайоме… Як я тут опинився? Уже вечір. Отут зараз мусить бути канава. По ній ми пускали кораблики. Ні, це вже, мабуть, нова канавка. А ото мій малюнок на воротях ще й досі видно. Це я малював листоношу з великою торбиною. Так, усе це мені знайоме, але як я тут опинився?»
Войта помалу піднімається по сходах. Стукає тихо, тихесенько. Двері відчиняються. Падає жовтий промінь тьмяного світла.
«І це світло мені знайоме…»
— Войтішечку!
— Мамцю…
Він нахиляється, щоб обняти худенькі плечі. І от він уже сидить за кухонним столом. Отут унизу він оббитий… Це ще відтоді, як Войта влаштовував під столом автогонки. А матуся бігає навколо, говорить, від радості в неї тремтять руки.
— Як я вже давно тебе не бачила, Войтішечку. «Так, давно, давно… Як тут пахне! І запах цей знайомий. Ніде, ніде на світі так гарно не пахне. Хочеться заплющити очі ї вдихати, вдихати цей аромат спокою…»
Матуся підійшла ззаду до стільця. Обнімає його голову, гладить по голові, як завжди, як тоді, коли волосся ще неслухняно стирчало в усі боки.
— О боже, хлопчику, та в тебе уже сивина!
Він притулився головою до її грудей. Отепер цей запах чути сильніше.
— Матусю… як тут гарно, матусю!
Приміткия
1
КНБ — Корпус національної безпеки Чехословаччини.
2
МНК — Місцевий національний комітет, орган влади на місцях.
3
Бригадники — члени молодіжних бригад Чехословаччини, які у вільний од роботи чи навчання час допомагають сільськогосподарським кооперативам і держгоспам.
4
Ця назва походить від чеського divy — дикий.
5
СІС — (Сі-Ай-Сі) — англійська контррозвідка.
6
Кундшофт (зіпс. нім.) — клієнт.
7
Um Gotteswillen (нім.) — боже?
