Читать «Юпітер з павою» онлайн - страница 104

— Гаразд, але швиденько… — зітхнув Войта.

— Біжу, тільки щоб вона вдома була. — Він підвівся, підтягнув ремінь і вийшов на вулицю. Але за хвилину повернувся і, заглядаючи у двері, промовив: — Якщо хочете, товаришу поручик, то там на столі є старий кросворд. Він тільки наполовину розгаданий…

Та Войта знехтував такою заманливою розвагою і натомість почав міряти кроками кабінет вздовж і впоперек. Потім довго гортав телефонну книгу, сподіваючись знайти номер телефону Яниної установи. Але Науково-дослідного інституту хімічних досліджень не знайшов ні під літерою «Н», ні під літерою «І», безуспішно закінчилися його пошуки і в розділі «Хімія». Войта уже збирався передивитися «Міністерства», та в цей час повернувся старший сержант.

— Я розмовляв з товаришкою Маковцовою, — доповів юнак. — Отже, високий, білявий чоловік в окулярах, як ви казали, справді ходить у цей будинок. Маковцова вважає, що це, мабуть, інженер або комівояжер. Ходить він до Ярослави Навратілової, яка живе на четвертому поверсі, а працює продавщицею у магазині квітів. Цей блондин ходить сюди майже місяць, і, як правило, надвечір. Маковцова гадає, що він має серйозні наміри, оскільки нещодавно Навратілова казала, що збирається виходити заміж. І, мабуть, за цього комівояжера чи то інженера, бо ніхто інший до неї не ходить.

Войта подякував старшому сержантові і поїхав до Котрбатого.

«Тепер тільки взнати, з чим прийде Коукол, — думав він хвилюючись. — Якщо цей тип взагалі не виїздив з Праги, я збожеволію! Невже після всього, що з'ясовано, можлива помилка? Ні, це було б прямо-таки неймовірно…»

Котрбатий був спокійний, наче й не існувало безсонної ночі.

— Добре, що ти прийшов, — привітався капітан. — Усі троє в сачку. Витягнемо їх, як тільки буде потрібно. До вечора вони будуть тут. Ну, а ти, Войто, приніс що-небудь?

— Приніс, — сказав Войта сідаючи, — дрібничку — четвертого.

— Кого?

— «Резерва». «Юпітер з павою» все-таки викрив його! — вигукнув Войта тріумфально і розповів начальникові про все, що сталося сьогодні. — Хочеш, сам перевір! — закінчив він упевнено. — Я особисто не сумніваюся.

Котрбатий потирав чоло.

— Слухай, це неймовірно, — пробасив він нарешті. — Значить, Піттерман тоді?.. — Він глянув скоса на стіл і щось пробубонів.

— Так, усе правильно. Ох, і намучився я з тим телефонним номером! А розгадка, як це завжди буває, зовсім проста…

Начальник задивився на Войту, потім подав йому руку.

— Дякую! — сказав усміхаючись. — Товаришу поручик, я вельми шкодуватиму, якщо ви підете з мого відділу.

Войта зашарівся.

— Гадаю, — вів далі капітан, — необхідно ще раз уважно вивчити вашу справу. Я особисто переконався, що ви здатні нести службу.

— Дякую, товаришу начальник! — заїкаючись промовив Войта.

Сонце, наче на замовлення, виглянуло з-за хмар і залило кабінет золотим сяйвом.

— Послухай, — сказав Котрбатий повільно, — а чи знаєш ти, що ми, власне, не маємо проти цього типа жодних доказів?