Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 61

— Так хто ти такий? — поспитався майор.

— Я…

— Ты — корректировщик огня, понял?

Я покрутив головою.

Вони знову вибили зпід мене табурет, і я втямив, що до роботи взялися відразу двоє, зарізяка в масці й конвоїр. Вони гамселили мене, як худобину, вони місили мене ногами, азартно хекаючи й підстрибуючи, наче для удару по футбольному м'ячу, озвіріли вони якось дуже хутко, сливе що відразу, аж врешті я склався удвоє і, лежачи на боку, захльоснув конвоїра ногою за підйом ступні.

Він махнув руками й гепнувся додолу, наче мішок з гайном.

— Стоп! — скомандував майор.

Мене згребли за шкуру й посадили на табурет.

— Ты — корректировщик огня. Да или нет?

— Нет.

Зарізяка в масці вгатив мене правим прямим. Я повалився на підлогу і, здається, вперше за ввесь час на мить утратив притомність. Табурет одлетів убік. Зарізяка зачепив його ногою й поставив на місце.

Я знову сидів перед майором. У вухах дзвеніло. Наручники затяглися до самого краю, й зпід нікельованих зазубнів точилася липка темна кров.

— Ты — корректировщик огня?

Я щосили хвицьнув ногою, намагаючись дістати чоловіка у масці. Той спритно ухилився і, відступивши на крок, взяв на столі гумового кийка.

— Ведь расколешься, наемник… так или иначе! — озвався майор. — Тебя же работают специалисты, пойми!

Спеціалісти, подумав я… психопати ви, а не спеціалісти! На війні людина хутко з'їжджає з глузду: постійна загроза смерті, безугавна оркестра вибухів, стрілянини, гучання летючих мін і гранат, неконтрольована можливість наносити ушкодження подібним собі істотам — усе це травмує нервову систему, а потім і психіку, врештірешт формуючи маніяка з виразно садистськими установками. Втім, так воно чи інакше, а ці песиголовці живим зі своїх рук не випустять… І зостається лише одне: прориватися з боєм. Певна річ, наручники заважають, але ногами я зумів би забити душ із п'ять, поки настигла б решта омонівців, — бо, судячи з усього, це їхня база, і їх тут до дідьчої мами, а то й більше. От же ж халепа!..

Зарізяка в масці ступив крок уперед. В наступний момент мені здалося, що на мене стеля обвалилася — удар гумовим києм був такий, що я разом із табуретом одлетів аж у куток.

— Перекур, — втомлено сказав зарізяка. Тоді поклав свого кия на стіл і дістав з кишені комбеза пачку «Мальборо». — Настоящий бычара! — сказав він, видихнувши хмарку синюватого диму. — Над ним надо работать и работать… да вот беда — времени нету!

— Может, он действительно журналист? — поспитався майор.

Чоловік у масці засміявся.

— Слушай, майор… Я знаешь, сколько их перевидел, этих убийц? Да ты че, слепой? Да ты посмотри на него, — как он держится на допросе, какие у него глаза, как разговаривает!.. Это же типичный наемник… Могу даже сказать тебе, откуда — из боснийских турков, скорее всего. Я вроде бы видел эту харю в отряде Вуковича… хотя точно не припомню, давно дело было!..

Я розплющив очі. Так ти, голубе, із якихось спецслужб, подумалося мені… у Боснії, значить, побував! Воював і я там, і якраз у загоні Вуковича — от тільки шкода, що ми тоді не зустрілися в бою…