Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 37

Почулися кроки, потім двері з виском розчахнулися. Якийсь крем'язень зі сплесканим носом переступив поріг — і завмер, зіткнувшись зі мною вічнавіч.

Якусь мить ми дивилися один на одного, а потім драб ні сіло ні впало вишкірив зуби — і дурнувато гигикнув.

Я стусонув його в дихало і, взявши за барки, підняв у повітря. Він повис у моїй руці наче ганчірка. Я сягнув йому під пахву й висмикнув з наплічної кобури пістолета. Тоді мацнув за поясом, і моя рука наштовхнулася на щось тверде. Ну, певно ж, це був мій парабелум! А, собача кров, з обуренням подумав я, то ти, виходить…

Підвал струсонув страшенний вибух. Ударна хвиля розчинила двері, й вони так стусонули того драба по спині, що він повалився на мене мов сніп. Лампочка блимнула, тоді засвітилася знову; я став конвульсивно хапати повітря; у вухах дзвеніло, а перед очима пливли жовті кола. Якийсь ідіот втелющив у підвал зв'язку гранат; на східцях щось протяжно скиглило; далі один за другим вдарило кілька пострілів, і я впізнав, що смалять із люгера.

— Ронні, — крикнув я на всю горлянку (цей дурень міг ще й сюди закинути гранату), — я тут, Ронні!..

В дверях забовваніло щось таке, як горила.

— Фак' ю! — сказало воно, держачи догори стволом здоровезний люгер. — З тобою все гаразд?

— Все, все! — нетерпляче сказав я. Тоді махнув парабелумом на вихід. — Десь тут має бути Глобус, чув! Треба обшукати приміщення!..

Ронні ще раз вилаявся й вискочив геть. Я підтюпцем погнав за ним услід.

Ну, він і накоїв тими гранатами! Двоє драбів, які чатували за дверима, рознесло на клапті, залізні поренча коло східців погнуло й покоробило, скрізь валялися кавалки бетону й тиньку, — а на верхній площадці лежав іще один драб, щоправда, з ножем під лопаткою.

І тільки Глобуса ніде й сліду не було.

— Ти їх усіх повбивав! — невдоволено сказав я.

Ронні відмахнувся.

— Десь тут мали бути ще одні двері! — роззирнувся він довкруги. — Ага, ось вони… Прикрий!

Я шарпонув ті двері на себе й відскочив убік, тримаючи кімнату на прицілі. Ронні плигнув туди, крутонувся, держачи пістолета у витягнутих руках, — і поволі опустив його.

— Глянь! — сказав він, показуючи в куток.

Я ввійшов до кімнати і засвистів од подиву: під стіною, прикована наручниками до труби, сиділа ота Леся — агент інформаційноаналітичної служби «Тартару». Одяг на ній був пошматований, а гожий писок геть замурзаний кривлею.

— Нуу, — сказав я, здивовано чухаючи потилицю стволом парабелума, — оце зустріч!..

Ронні раптом крутонувся, виставивши перед собою пістолет. Далі плигнув углиб приміщення.

— Та це ж Околєлов! — вигукнув я, підходячи й собі.

Начальник інформцентру спливав кров'ю. Хтось загородив йому під груди армійський ніжбагнет, — от тільки в поспіху не здужав поцілити простісінько в серце.

— Це ти? — глянув я на Ронні.

Той похитав головою.

— Його забив Глобус, — раптом обізвалася Леся.

— Де він? — різко обернувсь я.

— Втік. Прирізав ось цього… — вона кивнула на Околєлова, — … і вшився.

— Прирізав? — здивувась я. — Для чого?

— Його поранило осколками. Мабуть, Глобус не хтів, щоб його допитали.