Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 18

— Де?

— На квартирі Глобуса.

— Підстави?

Я стенув плечима.

— Які підстави! Ми зробили обшук… ще вчора, після наїзду на «Лотос»… і знайшли схованку. Дискети з кодованою інформацією, зброя, долари… коштовності, врештірешт! МурМур тобі не казав?

— Я щойно приїхав! — буркнув шеф. — Що ще?

— Глобус не прийшов. Я чекав у засідці всеньку ніч, але марно. Зараз за квартирою стежить оперативна група.

— Ти гадаєш, він прийде туди?

Я посміхнувся.

— Голову дам одрубати, що прийде! Ти не уявляєш, наскільки це самовпевнений тип. Він же вважає себе суперменом. Крім того, оці дискети… там повинна бути дуже цінна інформація! Ну, й гроші, врештірешт…

Мурат подумав.

— Можливо, — сказав він, — можливо… Всетаки грубо ви провели операцію з «Лотосом»! Якби взяти було групу командос та вилучити всі носії інформації, включаючи й стаціонарні диски… Врешті, й того начальника слід було б допитати як слід!..

— Це нічого не дало б! — відмахнувсь я. — Вони знімали інформацію з легальних джерел… всі секретні відомості йшли через резидента й шифрувалися безпосередньо в посольстві! Ми просто помстилися за нашого товариша, та й годі!

— Гаразд, гаразд! — Мурат добув зі скриньки сигару й пошукав на столі ножика. — Запалюй, чи що…

Я взяв сигару й розім'яв її в долонях. Перш ніж Мурат устиг знайти ножа, я відкусив кінчик й, сплюнувши, поцілив ним просто в кошик для паперів.

— Ми, — озвався нарешті шеф, обрізавши свою сигару, — підняли на ноги всі служби. Фото Глобуса отримали наші агенти по всьому місту. Люди чергують на вокзалах, в аеропортах і так далі. Оголошено нагороду…

— … винагороду? — здивувавсь я.

— От, от… винагороду! — покивав шеф. — Тому хто виведе на Глобуса. Розмір — дві тисячі доларів.

— Гм! — сказав я, подумавши. — Краще б ти мені заплатив ці гроші…

— Ти своє одержиш! — буркнув шеф. — Словом, заходів ужито, але…

— …результатів жодних! — докинув я. — А десятка вимагає звітувати щодня, так?

Мурат кивнув.

— Ну, — сказав я, розводячи руками, — поки що новин не має! І зачіпок теж. Будем пантрувати в засідці. Що ще?

— Все, — сказав Мурат. — Поки що все. Ти куди зараз?

— Та куди, — буркнув я, позіхаючи, — спати… куди ж іще! До речі, дай мені в опергрупу оцих двох йолопів, — Барабаша з Гестаповичем. А то нарікають на життя… нудне, мовляв!..

— Нарікають? — здивувася Мурат. — Подумати тільки! Хай ідуть, чого ж… а то тільки відвідувачів лякають своїми мармизами!

В сусідній квартирі засигналило радіо.

Четверта година ранку, подумав я, випроставши заклякле тіло. І знову жодних результатів… ну й робота!..

Як на мене, то немає гірше в професії детектива, як чатувати в засідці. Мало того, що не спиш всеньку ніч, — з цим ще можна було б змиритися, не така й біда! — так ще ж доводиться сидіти буквально, як миша під віником: дотримуватися тиші, не палити, не вмикати світла… Нервова система в мене витривала, і я можу переплюнути будьякого снайпера в умінні вистежувати ціль, — а однак все воно з роками починає набридати…

Я підвівся з крісла й, нечутно скрадаючись, пройшов на кухню. Тоді відкрутив кран.