Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 15

— Ну че, суки, не ждали? — гаркнув я, розмахуючи автоматом. — Сидеть, падлы!

— Всем оставаться на местах! — і собі загорлав МурМур. — Руки на стол!!

— Здорово, мужик! — сказав я, хапаючи за горло високого чолов'ягу в картатому светрі. Тоді витяг його з фотеля, притиснув до стіни і впер йому в черево куций ствол автомата. Це був шеф цього вовчого гнізда, — його фото надійшло сьогодні по «емейлу» разом з досьє. — Побазарим, да?

МурМур крутонувся на сто вісімдесят градусів і, держачи обіруч тяжкого нагана, вистрілив у чолов'ягу, котрий схопився було за пістолет. Звук був такий, наче з гармати смальнули — чолов'яга перевернувся разом з кріслом і, падаючи, повалив зі столу комп'ютер.

— Кто вы такие? — прохрипів начальник інформцентру. — Что тебе надо, парень…

Я штовхнув його стволом автомата в печінку, й він задихнувся на півслові.

— Не борзей, мужик… а то грохну как пить дать! Глобуса знаєшь?

— Да ты че… ты че!.. — швидко заговорив він, зіпаючи роззявленим ротом. — Какой Глобус? Ты не туда попал, слышь!

Я цупкіше стис його вище яблучка, — там є таке зручне місце, якраз двома пальцями вхопиш, — і вгатив об стіну. Тоді вгатив ще, на цей раз сильніше.

— Интересы родины защищаешь, да? — поспитавсь я, цинічно посміхаючись. — Боре Ельцину служишь, да? Мы все о тебе знаем, не выкрутишься, падла! Где Глобус? Говори, казьол, говори… а то на куски буду резать!

В дверях забовваніла кремезна постать Пітона. Він став на порозі й, держачи автомат дулом угору, роззирнувся доокруж.

— Помещения очищены! — доповів він своїм товарячим басом. — Приказы?

Я озирнувся.

— Убрать этих клиентов! — подумавши сказав я. — Нет, нет, не ликвидировать… закрыть в какомто помещении, быстро!

МурМур із Пітоном стали стусанами виганяти співробітників інформцентру зза столів. На дверях кожного обшукували, а тоді давали такого носака, що сіромаха кулею вилітав у коридор.

— Быстрее, быстрее, суки московские! — кричав Пітон, розмахуючи своїм узі.— Родина вас потом отблагодарит… после смерти!

Нарешті кімната спорожніла.

— Ну? — сказав я, звертаючись до начальника інформцентру.

Він вперто мовчав.

— Плохо, мужик! — похитав я головою. — Ведь мучиться будешь, поверь!

Він продовжував мовчати. По совісті кажучи, я й не сподівався, що він отак зразу розколеться, — якби це сталося, то, я мабуть, втратив би всяку повагу до братнього народу.

— Лады! — сказав я нарешті. Тоді добув з кишені моток сталевої струни й, застромивши узі за пояс, почав зав'язувати петлю. — Сейчас мы тебя вздернем… Ведь ваши ребята в Чечне балуются этим, правда?

Його чоло вкрилося потом.

— Черт возьми! — закричав він. — Ты че, дурак? Не знаю я ни хуя, понимаешь? Ты просто не туда попал, врубись наконец!

— Да, да… — лагідно покивав я, надіваючи йому на шию зашморг.

В дверях з'явився МурМур.

— Готово! — доповів він. — Дальше?

— Забрать носители информации! — наказав я. — Компьютеры уничтожить. Через две минуты уходим.

МурМур нарешті дотямив, що я буду робити й скривився — він страх як не любив тортур. А як на мене, то назвався грибом — лізь у кошик! Робота є робота, й хтось повинен її робити, навіть якщо вона й суперечить моралі.