Читать «20 000 років під кригою» онлайн - страница 51

Нагама тимчасом, тиха, слухняна, покірлива підлегла, не говорила нічого, тільки вклонилася своєму прабатькові, налила до шкаралупи води, взяла з хустки крихту того непотрібного сміття, яке я викинув, і вкинула у воду.

Через кілька хвилин я здивовано спостеріг, як ті дрібні зернятка почали набухати, рости — набрякли, як горіхи, вода зникла, і замість неї в шкаралупі вже дрижала, мов холодець, фіолетовосиня маса.

Нагама взяла в руки шкаралупу й з милою посмішкою, з якою жінки, мабуть, і народжуються, почастувала прабатька.

У старого аж борода затремтіла від радості, коли він покуштував божий харч, а очі від насолоди мружилися.

Це була манна.

Тепер уже і я впізнав її.

Легенди оповідають, що ця рослина вкриває скелі Арарату. Її інколи великими купами вириває буря й розкидає на сто миль по далеких пустелях. Від вогкості вона набрякає І, коли падає на землю, мандрівник у пустелі знаходить добрий харч — манну.

Ми, люди новітніх віків, не звертали уваги на це добро. Хоч воно є таким продуктом, жменькою якого можна нагодувати мандрівників на цілому кораблі.

Я покуштував те, що залишилося від старого. Був то ледь-ледь гіркуватий, але досить смачний холодець. Нагама, побачивши, що воно мені до смаку, приготувала для нас обох ще одну миску.

Такий парперот, напевно, росте й на горі Ціхі, бо це звичайнісінький лишайник. Варто розшукати його. Він для нас буде ціннішим за всі метали й найдорожчі самоцвіти підземелля.

Весільна подорож у підземелля

Тепер я повинен узятися до праці й визволити ноги свого тестя з кришталевих чобіт. — Розумієш, старче, яка це жертва з мого боку! Бо коли б я ще раз потрапив у населений людьми світ і міг би показати тебе в кришталевих чоботях, це було б наочним доказом, що все розказане мною — правда. Та коли я зніму з твоїх ніг ці чоботи, всі мудреці, вчені й невчені, скажуть, що вся моя розповідь — вигадка, а я нічим не зможу довести, що ви дійсно походите з ери пліоцена, нічим не зможу довести й того, що моя дружина походить з найстарішого роду на землі. Отож, найрозсудливіше було б таки залишити на твоїх ногах ці дорогоцінні чоботята!

Та хіба я міг не послухати Нагаму, не вшанувати її родинних почуттів? З великими труднощами розбив я кришталь настільки, що ноги мого тестя звільнилися. Один великий уламок кришталю залишився цілим. В ньому чітко можна було бачити відбитки двох ніг. Це теж могло послужити доказом моєї правди.

Та старий був такий кволий, що вирушити в путь міг лише на спині Бебі. Щоправда, він спершу дуже лякався ведмедиці і називав її «ієвамаг!» (суперниця).

Треба було повернутися звідси в льодову печеру, де залишилися всі мої запаси. А з льодової печери я сподівався якось знову вибратися на поверхню землі.

Підстави надіятись на це мені давала сама льодова печера.

Певно, під час вулканічного вибуху всі ті льодові маси, що звисали зі стелі печери, зірвалися вниз і заповнили нижню заглибину печери настільки, що можна видряпатися на верхню галерею навіть за допомогою однієї лише ведмедиці. Тоді ми вже й виберемося на поверхню!