Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 62

- Теодоре, ви знаєте, - підсумувала я, - у вас в голові такий бардак! Тут цікавіше порпатися, ніж у брудній білизні!

- Ні, ну треба ж. Ти - в моєму тілі. Жахливе і огидне відчуття, признатись.

- Ну що ж, - я зловісно засміялась, - моя черга.

Він вражено зупинився, на його обличчі почали конвульсивно скорочуватися м’язи, відповідальні за істеричний регіт. У його думках, як п’яні коні, понеслися табуни прекрасних і похабних картинок у стилі ХХХ.

- Та, годі вже, - обурилася я, - ваші походеньки, то явище природнє. А мені ж кортить звідси якомога швидше вибратися. Не вік же коротати у компанії ваших недорозвинених рефлексів, які чомусь називаються думками.

- Підтримую. Мої рефлекси, до речі, то приватна територія.

- Ага, інтелектуальна власність. Відтворення у будь-якій формі карається законом. А вам тоді взагалі мовчати доведеться, - зло завершила я і заховалася у якийсь темний куток його свідомості.

Та і там мені спокою не знайшлося - в тому місці якраз передавали хіт-парад Бішопових репресованих бажань. Типу, зробити масаж ступні дружині шефа, мати багато грошей, красиву сідницю і кількох своїх знайомих. Словом, особливою оригінальністю він не відрізнявся.

Тим часом Бішоп вів нас обох якимось незрозумілим маршрутом, обминаючи густонаселені райони міста, все якимись парками, підворіттями, немов маніяк у розквіті кар’єри. Скоро я з-за рогу будівлі Міністерства Фінансів вигулькнули жовті стіни міської божевільні. Біля входу тусувалися дебелі дядьки у халатах. Вони курили і недоброзичливо поглядали на перехожих.

- Що, Теодоре, справи настільки кепські?

- Спокійно. Тут знаходиться таємна штаб-квартира ЗБОНЧу. Але уявити, що я сам веду сюди демона…

- Особливо агресивного суккуба. Он оті санітари так мужньо виглядають, можна я до них трохи позалицяюся?

- Ой, лишенько! Ну, дістала. Тихо.

Санітари спинили нас коло дверей.

- Я до зозулі, - пояснив Бішоп.

- Ага, - зрозуміли хлопці, - щасливого польоту.

Бішоп гордо продефілював до входу.

Всередині божевільня виглядала дуже пристойно - міцні двері, м’які килими приємних кольорів, охорона всюди. Біля чоловічої вбиральні скупчилися поважні дядьки в костюмах.

- Привіт, Бішопе! - гукнув хтось із них.

- Привіт-привіт, - Теодор підійшов ближче, приймаючи запропоновану цигарку,

- Що новенького? Як твоя параноя?

- Та потихеньку. Не знаю, куди діти сім мільйонів, які я заначив, працюючи сватом Міністра. А вони стежать, всюди - преса, Інтерпол, Міністр. Тільки тут відпочити вдається.

- Віллу купи в Коаліціфорнії, - порадив Бішоп.

- Та ні, - до нас приєднався ще якийсь чоловік, - там і так наших до чорта. Місця немає.