Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 61

- Тоді Ваську з анатомічки.

- Васька в запої.

- А Зося з реабілітаційної?

- І Зося в запої.

- Шеф? Що будемо робити?

Чоловік у куртці потер скроні.

- Що ти хочеш? Я в запої.

Я підвелася, обурено відкидаючи мотузку і рушила до дверей.

- І це ті люди, яким держава довірила превентивну інквізицію.

- Ти куди?

- Нести мрію в маси.

- Степанич, клич Джеймса Рея.

Оп-па, треба тікати. Інквізитори метнулися мені навперейми, та де вже їм до мене, новоявленої чемпіонки з ходіння крізь стіни, левітації, містифікації і мас… масового психопроносу. (Це, напевне, так на мене вплинуло перебування у Пургаторії, а то б я в жисть не згадала промову Мартина Лютого на прізвисько Король.) Я скорчила диявольську рожу і зникла у спалахах фейєрверку. На моєму місці залишилась лише коза з червоною стрічечкою на шиї, на стрічечці було написано: “Кожній тварі по парі. Привіт Люциферу.”

… ХХVІ…

Коли ми опинилися надворі, я дала Бішопові відхекатися і прийти до тями, а потім влаштувла строгий допит. Мовляв, як на нас вийшло ДУПІ, і чого вони хотіли дізнатися. Та тут я зрозуміла, що мені зовсім не треба його відповіді. Варто було мені сформулювати питання, як відповідь сама з’являлася на невербальному рівні. Стриматись він просто не міг. Енурез якийсь ментальний, словом. Я (тобто він) приголомшено зупинилась, бо те, що я дізналась, було для мене абсолютною новиною.

Бішоп був офіцером ЗБОНЧу.

- Падлюка, простогнала я, - як же так?

В його уяві з’явився образ короля Артура в лахмітті.

- Я не міг нічого сказати. Це провалило б завдання.

- Яке завдання?

Мужчина, який підглядає в замковий отвір жіночої роздягальні.

- Розвідка сил супротивника. Ми певний час підозрювали пана Поманця. Але, правда, на тебе я вийшов цілком випадково, ну, поза планом.

Цеглина, яка падає на голову хорошій людині.

- А Медді? Теж приємна несподіванка?

Десятиугрикова купюра лежить на тротуарі. От скотина!

- А потім нащо ув’язалися?

Селекціонер у халаті, який в особливо жорстокій формі схрещує коня з віслюком.

- Подивитись, що вийде. Та потім, правда, вибач, я зрозумів, що ситуацію можна використати.

Перехожий чистить кишені п’яного, що лежить під парканом.

- Як же це?

- Спостерігаючи, як ти входиш до кола спілкування Люцифера, я міг би дізнатись про структуру організації, специфіку діяльності. Ну, сама розумієш.

Хлопчик потрошить ляльку “Ванька-Встанька”.

- І багато дізнались?

- Та так, дещицю. Варто було мені намацати найцікавіше, як мене застукали.

Голий чоловік, який ховається в шафі.

- Але те, що я взнав - це просто архіважливо. Знаєш, хто керує ДУПІ?

Мама умовляє синочка їсти кашку, а то “його чорти заберуть”.

- Та вже тепер знаю. І що ж робити?

- Треба порадитись з начальством.

Бліда жінка зі шкіркою банана в руці стукає в двері з табличкою “терапевт”.

- Ні, від вас, пане Бішоп, я такого не чекала. Це ж треба, занурився в природну середовище існування рідкісного виду. В ареал. Це ж не життя, а ланцюг обломів.

Він не відповів, та мені багато що стало зрозуміло. Я відчула, що змогла би вибачити його шпійонську діяльність - через особисту заангажованість і упередженість. Себто, через те, що крізь нерівномірні накопичення його ставлень прокочувалася тепла хвиля прихильності до мене, хорошої і неповторної. Виявляється, його мучила дилема, як вчинити зі мною і Гаелом, і тоді, коли підступний інкуб повів мене на шабаш, пан Бішоп слідкував за нами, щоб а)дізнатись, де знаходиться резиденція Люка і б)щоб вирвати мене з брудних лап чудовиська. Ні те, ні інше, до слова, йому не вдалося. Гаел вмів замітати сліди, а я - теж мала інші плани.