Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 3

Мені дуже важко було втриматися від того, щоб опустити погляд і пересвідчитися. А так, що він мав на увазі?

- Ти уважно слухала останню лекцію?

- Я? Ну, як завжди…О!

І тут до мене дійшло, як лантухом з-за рогу грюкнуло… В очах відразу потемніло, серце, здавалося, опинилося аж десь у шлунку, на чолі виступив крижаний піт.

- Це, що - натяк?

Пан Бішоп кивнув, але вигляд у нього був настільки нещасний, що мій неймовірний страх відступив; із сльозами на очах я кинулася йому на шию.

І це була велика помилка.

Усіма рецепторами я відчула його близькість. І зайнялося, запалало… як табличка “обережно з вогнем”, підпалена підступним сірником вандала. Це був такої сили шок, що усі мої настанови на супротив зникли умить, подих збився, а ноги відмовлялися служити опорою. Все. Я зрозуміла, що, якщо не задовільню цього бажання тут і зараз, то просто помру.

Але ж я завжди була cкромною і порядною дівчиною. Завжди. Я знала себе такою, і те, що зараз відбувалося, не могло бути правдою. Аделін, отямся! Із страшною силою я вчепилася за його плечі. Я думаю, в нього там синці полишалися, принаймні, хотілось би в це вірити. Мені не вистачало кисню, перед очима застрибали зірочки. Оце і мови про зоряний вир!

- Прощавай, Рінальдо!, - простогнала я, і все довкола зникло.

Рінальдо - мій кіт, рудий, як Барбароса. Чому це саме про нього я згадала в останню хвилину і досі залишається для мене загадкою. Можливо, спеціаліст з психоаналізу швидше би розібрався з цією символікою, але я дещо сумнівалася в доцільності застосування цього методу до суккуба.

З цією суперечливою думкою я і прийшла до тями. Намагаючись сфокусувати погляд, я розмірковувала над іронією власної долі. В голову лізли безліч “якби не” думок, які здатні зіпсувати настрій у будь-якій ситуації. А коли, сфокусувавши погляд, я розгледіла пана Бішопа, моє горе взагалі вихлюпнулося вище ватерлінії.

Він лагідно посміхнувся і тільки-но збирався щось сказати, як почувся до болю знайомий звук - рипнули двері. Чиїсь кроки загуркотіли по підлозі, і грізний голос, що, безперечно, належав Президентові-Настоятелю, запитав:

- Пане Бішоп, що тут у вас відбувається?

Все, мені гаплик. Я обережно підвелася і глянула на пана Бішопа. Це був такий ані-слова-вражий-сину-ато-гірше-буде погляд, на який здатна тільки жінка, репутація якої у небезпеці.

Принаймні це він зрозумів. Червоніючи від розумового напруження, пан Бішоп вичавив:

- Я, е-ее, проводжу залік.

Спантеличений Президент подивився на мене.

- Мені дістався тринадцятий білет, - пожалілася я, кліпаючи очима.

Зі знайомою підозрою у погляді, Президент запитав:

- З якої дисципліни ви спеціалізуєтесь, дівчино?

- Сексологічна теорія.

- Школа Сексуальної Роботи, чи не так?

- Саме так.

Президент зітхнув і повернувся до мого викладача.

- Бішопе, мені це вже набридло. Чи ж можна доводити студентів до відчаю тільки тому, що ви програли керівнику Школи у покер?

Бідний Бішоп просто втратив дар мовлення.

- Я е-е, це… я не…

- І щоб більше за вами такого не спостерігалося! Дівчино, давайте залікову. Залік пройшов успішно, чи не так?