Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 2

- Ви, певно, не зрозуміли, хлопче. В результаті таких контактів, дуже часто, чоловіки гинули.

- Та це ж чудово! Покінчити з життям у повнім смислі!

Всі присутні просто подуріли від захоплення. Та цей хлопчина вже почав псувати мені нерви - все говорило про те, що тільки зовсім недавно в результаті якогось нещасного випадку його було позбавлено дівоцтва.

- Ну добре, я спробую вам пояснити, - поволі промовив пан Бішоп. - Суккуби - жінки виключної привабливості. Загадкова блідість, гіпнотичні очі… (“Ха, подумала я, у мене таке буває, коли я не сплю довгими одинокими ночами під час сесії). Її мелодійний голос зачаровує, а слова обіцяють щастя, яке годі навіть уявити. (Ну дак, це - коли я обіцяю викладачеві принести вчасно реферат.) Коли ви зустрічаєтесь поглядами, вся ваша істота відчуває сильний шок. Вам здається, що в її очах кружляє зоряний вир, та ви продовжуєте дивитись, не здатні відірвати погляду, поки у всьому світі не залишаєтесь тільки ви, ваше бажання, таке ж природнє, як спрага в пустелі, і вона, як мерехтливий струмінь життєдайної вологи…

Здається, тільки я помітила, як він здригнувся і говорив, заглядаючи просто мені в очі. (Для найкращого обзору викладача я сиділа якраз навпроти лекторської трибуни.)

Та ні. Не тільки я. Оратор сам був не дурень. Пан Бішоп зупинився, із зусиллям відвів погляд, а потім обережно, з підозрою зиркнув в мій бік. Та, після невпевненого “гм-гррх” він продовжував заливати:

- Тоді ви тягнетесь і п'єте, і п'єте, але спрага ніяк не минає. Кожний ковток відгукується болем, і накочується безмежна слабкість, в муці ви востаннє заглядаєте в її очі, та не бачите вже нічого, і ваша свідомість назавжди занурюється в темряву…

В аудиторії запала цілковита тиша.

- Хоча ми і вивчаємо Прикладну Демонологію, - тихо проказав пан Бішоп, - не побажаю вам ніяких особистих контактів із суккубами. Жінки - то загибель для нормативної науки, - він махнув рукою, - Все, лекцію завершено.

Приголомшені студентики рушили до виходу. Я теж зібрала свої речі, та, перед тим, як іти, ще раз глянула на викладача своєї мрії.

- А вас, Делі, я попрошу залишитись.

- Ее-гмм… А, чому? - це, признатись, було доволі безглузде запитання.

…ІІ…

Я бачила, як важко йому було підібрати слова. Бачила, і тихенько собі раділа. Ось, мій суворий і незворушний викладач збирається освідчитися! Мені навіть стало цікаво, яким же із сорока восьми відомих мені способів він це зробить.

- Делі, -розпочав він, - Аделін. У тебе був коли-небудь чоловік?

Що ж, початок цікавий.

- В якому значенні?

Він скривився.

- Благаю, не говори, що не розумієш. В наш вік у платонічне кохання вірять хіба що тільки історики-фольклористи та імпотенти.

- Цілком слушно, - я перебрала в пам'яті свої численні походеньки і відповіла, - Н-ні.

На його обличчі неприховане і щире здивування. Мені що, слід образитися?

- Пане Бішоп, поводьтеся пристойно, - нагадала я йому.

Реакція виявилася діаметрально протилежною. Він вхопив мою руку і вп'явся голодним поглядом мені в обличчя.

- Скажи мені правду, Делі! Хоч раз, перед тим, як усе закінчиться. Я не можу більше протистояти цьому. Бачиш, що відбувається?!