Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 19

- Ммн… ти майже вгадала.

- Як - вгадала? Це ж був лише один з моїх дурних жартів.

- В кожному жарті - доля істини. І чим дурніший жарт, тим менше в ньому жарту і більше істини.

Воно, звичайно, вустами дитини істина не нехтує. Але ще слід перевірити, як воно із почуттям гумору у цієї, щедро обдарованої материнським інстинктом, панянки.

…ХІ…

“Чого я хочу? Так-с. Ну хочу ж я чогось. Ну, скажімо… Рінальдо, кис-кис. Хочу, щоб ти перетворився на прекрасного юнака. Абра-кадабра, три віники, швабра! Е-ее. Що, слабу? Ну, я так і знала. Ні, щоб хоч раз в своєму недостойному житті зробити мені приємне. Тільки те і вмієш, що жерти, невдячна тварюка.” Рінальдо іронічно нявкнув і тицьнувся мордою у ціль свого існування - мисочку з котячими наїдками.

“Ну добре, тоді почнемо з елементарного. Нехай буде світло!” Думаєте, щось вийшло? Ну що за знущання, я ж не вічну темряву замовляла! А варто би. А то щось нічого у мене не виходить. Я ухойдокала ледве не весь день на цю марну справу, і все - коту під хвіст. Ну, власне, усього цього матюччя я би Рінальдо під хвіст не побажала, не така вже я і жорстока. Як не крути, поганий з мене демон, так, ні те, ні се. Я сіла на підвіконня, щоби з журбою в очах тупо споглядати темряву. Життя не склалося, хана високим сподіванням. Дайте мені мотузку!

Аж тут мої депресивні думки було грубо перервано: телепечатка засвітилася і видала відчайдушний зойк недорізаного поросяти. О, Гаел, блакитна мрія ідіота! Як же я забула?! В мене відразу почали труситися руки, голос зрадливо захрип. Ну нічого, це зазвичай чоловікам подобається. Ніколи не могла зрозуміти, чому. Щоправда, цього від мене і не вимагається: треба лише вміти користуватися тим, чого не розумієш.

- Хелло! Кому якого чорта треба о третій ночі?

- Мені треба тебе, чортику, для конфіденційної бесіди в романтичному антуражі.

- Треба? Та ну!

- Сумніваєшся? Правильно, пізнання починається з сумніву.

- Пізнавати - що? Людську ницість і підступність у польових умовах?

- Чи я хіба про людей? Ми ж із чортів починали.

- Ну, все, що добре починається…

- В мене є кілька ідей щодо того якби це його погірше закінчити. Чи можна сподіватися на твою компанію?

- А чом би й ні? Ви дуже вчасно - третя ночі, я саме почала нудьгувати.

- Тоді, прошу, поклади свого маленького пальчика на візерунок печатки і зроби так, щоби тобі дуже захотілося мене побачити.

- Це як - позичити тобі гроші? - я й не звернула уваги, що перейшла на “ти”. Але, пробачте, яку можна мати повагу до чоловіка, який вимагає твоєї компанії о такій годині?

- Варіант. Або просто уяви, що я тобі подобаюсь. Важко? Знаю.

- Нічого-нічого. Мене так приваблюють завдання, які неможливо виконати.

- Грх-хх-х, - Гаел, здається, вдавився наступною реплікою.

- Спробуємо по-конвенційному, - я відразу ж скористалася нагодою, - може так, пішачка, пройтись нічними Манівцями до якогось пам'ятника…

- Чого?

- Ну, хіба ти не вивчав Історію Дошлюбних Стосунків? Елементарно. Пам'ятник - традиційне місце зустрічі за… за… Ну, для побачень, словом.