Читать «Кодло» онлайн - страница 47
Марина Соколян
– Я перепрошую, - холодно відповів професор, - ви не бачите? В мене лекція. Я прийду, як тільки звільнюся.
– Стівене, ви мене дивуєте… - з м’який докором промовив доктор.
Ми - навіть ті, хто досі ледь не засинав, - нашорошили вуха.
– Ви знаєте моє ставлення до проекту,
– Помиляєтесь. До нас завітав куратор.
– Так скоро? - розгубився пан Ольберт, - Гаразд…
Він повернувся до нас.
– Прошу пробачення, я змушений іти. Можете бути вільні. Прошу дочекатися наступної пари у загальній залі.
Доктор Мілтон, усміхаючись, почекав, доки Пан Ольберт збере свої дрібно пописані папери, потім з іронічною поштивістю прочинив перед ним двері.
Як тільки двері за викладачами зачинились, ми підскочили до вікон. Звідти відкрилось дивовижне видовище - на шкільному дворі стояв шикарний Роллс-Ройс, двері якого були прочинені, а поряд сновигали два молодики в костюмах, темних окулярах та з раціями в руках.
– Ого! - вражено мовив Еван, - Цікаво, хто ж цей їхній куратор? Прем’єр-міністр? Голова МІ-3?
– Такі люди ні до кого не їздять, - похмуро повідомив Влад, - Їздять до них. І не з власного бажання.
– А що ще за проект? - поцікавилась Дафна, ліниво потягуючись, - Ірма, ти казала, ви тоді чули щось подібне.
– Справді, було таке. І, крім того, Бамбузл говорив про якісь камери…
– А, я ж казала! - підскочила Дафна, - Це мусить бути realty-show! Треба було брати цю версію. Це б усе пояснило! Навіть зникнення - справді ж, ви знаєте, як це робиться - глядачі голосують і когось вилучають з шоу… Нам би всі відразу повірили!
– Дафна, - обережно поцікавилась я, - А що, як і справді…?
– Що, справді? - не зрозуміла вона, - Це ж гра!
Вона роззирнулась у пошуках підтримки.
– Е, ви що? Що, справді, думаєте…? Та ні, які дурниці! Ну, народ, ви чого?
Ми замислились. Потім один за одним почали роззиратись, шукаючи очима відео-приціли.
– А цікаво, - зашарівшись, збуджено поцікавилась Ангела, - в душі теж камери ставлять?
– Звичайно ж ставлять, - заусміхався Едгар, - А потім влаштовують кіносеанс для вибраних, під пиво і попкорн… Слухайте, яким вдідька збоченцям ото треба?
– Наприклад, отим, котрі щойно прибули на чорному Роллс-Ройсі, - резонно зауважив Боян.
Ми знов прикипіли до вікон. Деякий час нічого не відбувалося, та нарешті з адміністративного корпусу вийшли двоє - молодий білявий чоловік і старший, сивий і огрядний. Щось у статурі молодшого здалося мені знайомим… Темрява, чорні мантії… Зрештою, я згадала.
– Люди… - прошепотіла я, - А я знаю отого блондина! Ну, не так щоб особисто, але я вже бачила його.
– Де? Коли?
– А пам’ятаєте, на посвяті… Цей молодик ховався за подіумом. На ньому була напівмаска. А ще він шкірився, мовби то був цирк на замовлення…
– Ти впевнена? - з сумнівом покосися на мене Еван, - Цікаво, хто ж це?
– А я б на вашому місці особливо у вікна не висовувався, - раптом порадив Ганс.
– Це ще чому?
– Нас же просили зачекати наступної пари у загальній залі.
