Читать «Кодло» онлайн - страница 45
Марина Соколян
– Сьогодні, нечестиве кодло, - лунким баритоном промовила одна з фігур, - прийшла ваша черга спокутувати свої гріхи перед Конгрегацією!
Ефектна пауза.
– Швидко скидайте штани і повертайтесь задом! - тонким фальцетом додав його супутник.
Ну, тут, звісно, всі вибухнули реготом, в першу чергу самі прибульці. Це, ясна річ, були Алекс і компанія. Кляті бамбузлівці зіпсували нам весь ефект! Відразу з’ясувалося, ніяка батарейка в ліхтарі не сіла, просто підступна Лора скрутила йому живлення. Тепер ліхтар знов ввімкнули, і підвал наповнився світлом і життєрадісним гомоном. Підтримувати всезагальну радість нам було важко, адже ж, скільки праці, і все намарне!
– А ну, що ви тут таке знайшли? - вирішив поцікавитися бармаглот. Він нахилився і безцеремонно підняв щипці для відкушування язика, - Ой, плоскогубці!
Ще один спалах сміху. Ну зрозуміло, після таких малоприємних переживань, людям просто необхідна позитивна розрядка… Серйозність моменту була втрачено безповоротно.
– О, а це що за ряднина? - запитав Алекс, риючись в приладді.
– Яка ряднина? - не зрозумів Еван.
Ми перезирнулися. Ніякої ряднини не планувалося.
– А ось! - він витяг з-під залізного ящику шмат тканини червоного кольору.
Цей шматок був нерівно відірваний від цілого, брудний і вимащений в золі. Тканина була схожа на трикотаж, з якого шиють светри. Якусь мить я пригадувала, де я таке вже бачила… А потім згадала.
– Цей шмат светра належав Анні, нашій одногрупниці, котра зникла два тижні тому, - ламким голосом повідомила я.
Сміх відразу затих. Люди дивилися на мене, і бачили, схоже, непідробний, абсолютно автентичний переляк на моєму обличчі. Я дивилася на них, і бачила подив, розгубленість і… Мабуть, страх? Але ж ми цього не планували! Чорт, що це значить?
Ніхто не зміг мені відповісти.
РОЗДІЛ IV. GOSSIP’S BRIDLE
Маркіз де Сад
Однієї ночі, десь за тиждень по нашій екскурсії до шкільного донжону, я прокинулась від жахливого зойку. При чому, не свого. Дивне і неприємне відчуття - прокинутись від такого страшного звуку, а потім лежати в темряві, в заціпенінні гадаючи, що б це таке могло бути…
Тоні підвівся на лікті і роззирнувся.
– Ірма?!
– Це не я, дурню. Якби то я волала, ти б посивів… Це, мабуть, в сусідів щось скоїлось. Хто тут живе, справа від нас?
– Якісь дівчатка. Ця, як її, Лора…
– А, справді, Лора і Ангела.
Мій сусід підхопився з ліжка і рушив до дверей.
– Та не переймайся, певне там щось комусь примарилось… Звичайна справа.
Так він мене і послухав. З коридору вже долинали кроки і стурбовані перемовляння. Тоні висунувся з дверей і поцікавився новинами. Як повідомили найбільш поінформовані, Лорі наснився страшний сон, от вона і вирішила поділитись своїми переживаннями з широким загалом.
– Я ж казала! - позловтішалась я, - А ти, ледве штани натяг, кинувся рятувати ображених і знедолених!
