Читать «Кодло» онлайн - страница 44
Марина Соколян
– А що там? - поцікавився Горан, - Ви знайшли штаб-квартиру місцевих збоченців?
– А, то ви! - зрадів Еван, - Ходіть сюди, в нас тут таке цікаве причандалля!
Ми підійшли ближче. Там, у невеличкій ніші стояв дивного вигляду стілець, до якого були прироблені металеві ланцюги з наручниками. Перед стільцем була наповнена вугіллям виїмка, а поряд лежало якесь потворне залізяччя.
– Так-так… - пробурмотів Боян, з ентузіазмом схиляючись над стільцем, - Цікаве поєднання…
– Тобі це щось говорить? - поцікавився Горан, - Ну, окрім того, що це схоже на інструмент для тортур?
– Говорить, е-е, просто репетує… Але я ніколи не бачив, щоб це
– А, я знаю, що це! - раптом подав голос Тоні.
– Ну і?
– Це такий стілець, на котрий саджали звинувачених у скоєнні гріховних дій, ну, помірної ваги. Засуджений повинен був на ньому сидіти перед усією паствою протягом кількох днів, а то й тижнів. Це британська протестантська традиція, ми це в коледжі проходили… Малоприємне покарання, але ж ні про які тортури мова не йшла!
– От і я про те, - кивнув Боян, - але прошу звернути увагу: оці щипці призначені для відкушування язика… оці, гм, штуки - для зажимання пальців. Це теж британська традиція, але вже єпископальна. Весь цей інструментарій якраз проти протестантів і застосовувався. Зокрема, за вказівкою єпископа Девіда Шарпа, статуя вбивці якого стоїть в адміністративному корпусі…
Тоні і Томаш зацікавлено перезирнулись. Поєднання справді наштовхувало на певні висновки. Хоч і не всіх.
– Це ще нічого не значить! - обурився Джані, - Може, їм просто подобається тримати тут ці речі в якості, ну, музейних експонатів, чи що…
Міхал нахилився до вугільної ями і помацав її вміст.
– Це вугілля палили відносно недавно… - промовив він.
– Звідки ти знаєш? - здивувалася Дафна, - Ти що, можеш це на доторк визначити?
– Та ні. Ось, дивіться, - Міхал продемонстрував всім свою знахідку. Це була довга сірничина для запалювання камінів, - Навряд чи вони тут барбекю смажили, вам не здається?
Тепер вже ніхто не сміявся і не намагався виступити із запереченнями - всі поволі перетравлювали інформацію. Тяжко, тяжко людям давалася віра в щось таке невірогідне, як тортури "в британській традиції"… Я могла пишатися - автором ідеї з сірничиною була я, і он скільки, виявилося, вона заважила! Справді, як казав Рене Бамбузл, можна обійтись і без дорогих спец-ефектів…
І тут, в той момент, коли товариство вже було готове зробити певні висновки, сталося неочікуване. Ліхтар в руках Лори - вона взяла його від Бояна, поки той вивчав стілець - повільно згас.
– Я нічого не роблю! - з викликом повідомила вона, - Він сам… Напевне, батарейка сіла.
Нас відразу ж обступила незатишна темрява - все ж таки, одного ліхтаря було зовсім не досить для освітлення такого великого приміщення. Почувся рип дверей, що вели до підвалу, і кроки сходами. За мить ми побачили у непевному світлі ліхтаря, що до нас наближається група невідомих в темних балахонах з капюшонами. Ух, це був страшний момент! Навіть я, котра знала походження тортурного залізяччя, і то здригнулась, уявивши, що то могли бути ті самі Лорди, котрі здійснювали тут регулярні екзекуції.
