Читать «Кодло» онлайн - страница 41

– Шановне панство! - зрештою проголосив Горан, який, схоже, насолоджувався своєю провідною роллю, - ми з Міхалом тут розробили приблизний маршрут… Але з огляду на те, що нас виявилося більше, ніж ми розраховували, я думаю, може б нам розділитися? Половина з нас почне зі східного крила, і решта - із західного. Зустрінемось ми у великій залі лекційного корпусу. Ну, ви як?

– Західне крило - це адміністративний корпус, - задумливо промовив Еван.

– Ну, і що це значить? Думаєш знайти там сектантське лігво? - єхидно поцікавився Джані.

– Це значить - теліпатися по холоду через подвір’я. Так що я би почав зі східного крила, якщо ти не заперечуєш.

– Логічно, - гмукнув Джані, - Тоді я теж, якщо ти не заперечуєш.

Еван лише тяжко зітхнув, красномовно стенувши плечима. Кляті бамбузлівці просто не можуть не нашкодити! Що ж вони запланували?

Ми ще трохи посперечалися, хто куди йде, в результаті до західного крила вирушили лише п’ятеро - Горан, Тоні, Лора, Боян і я. Решта, особливо гонористі, відмовилися перетнути якихось тридцять метрів подвір’я. Ну й нехай. Особисто я вважала, що поблукати незнайомими нам адміністративними коридорами корисно як для загального розвитку, так і для саспенсу. О, модне слово вивчила, дякувати професорові Табору!

Отож, наша невеличка групка бігцем перетнула подвір’я і пірнула у темний хол адміністративного корпусу. Мені довелось побувати тут лише кілька раз, вперше - на славній церемонії посвяти, і потім ще по справах до наших славних викладачів. Але першого разу було темно, а потім якось не до того… Насправді ж, адміністративний корпус був значно цікавішим за наш. Тут, скажімо, у вітальні був справжній вікторіанський камін і старовинні пістолети на стіні, а у холі стояла колоритна статуя якогось зловісного джентльмена.

– Що то ще за старий пень? - тактовно поцікавилась Лора.

Боян скривився. Дуже вже не подобалась йому ця нахабна розмальована дівиця, але чого лише не зробиш в ім’я ідеї? Мій колега посвітив ламповим ліхтарем на підніжжя статуї, де проступив надпис Magus Muir, 1679. Боян завмер, щось бурмочучи під ніс.

– Це що, його ім’я? - знов встряла бамбузлівка.

Боян кинув на неї злий погляд.

– Це, наскільки я розумію, Девід Гакстон з Ратіллету, полум’яний протестант, під керівництвом якого пресвітеріанці у 1679 році нарешті зарізали архієпископа Шарпа.

– Кого зарізали? - вражено поцікавився Тоні.

– А, був тут один… - усміхнувся Боян, - релігійний діяч. Змінював свої переконання у відповідності з політичним режимом, а кому не подобалось - докладно пояснював сою точку зору в церковних підземеллях…

– Яке варварство, - осудливо прошепотів єзуїт, при чому не зовсім зрозуміло було, що саме він має на увазі. Ми вирішили не перепитувати.