Читать «Кодло» онлайн - страница 32

– Ха! - сказав Еван, - А й справді, я завжди знав, що в мене дуже зваблива фігура. Дивіться!

Він став і легковажно покрутив перед нами могутніми тілесами.

– О! Ну як?

– Ой, краще сядь, люди дивляться, - пробурчав Боян, - Тобі не соромно? Ти -не леді, Еван.

В Евана спершу відібрало мову, а потім пробило на дикий регіт.

– Ага… - промимрив він, схлипуючи крізь сміх, - Я - пропаща жінка. Боян, якщо ти, після всього, що між нами було, зі мною не одружишся, піду от і втоплюся…

– Тю, дурний, - засміявся Боян, - Не можу я з тобою одружитися. В мене целібат.

– Ой, в тебе проблеми в особистому житті? - зраділа Дафна, - Так я тобі з задоволенням допоможу. Всього лише п’ятдесят фунтів сеанс…

– А що, допоможе? - зацікавився Едгар.

– Ну… залежно від чого, - зітхнула Дафна, - Але невиліковним ми даємо п’ять процентів знижки.

Зрештою, ми таки розібрали костюми і рушили до своїх кімнат - приміряти. Мені дістався гарний чорний фрак, правда, на три розміри більший ніж треба. Поки я мудрувала коло дзеркала з поясом, намагаючись змусити штани принаймні не падати з мене, до кімнати зазирнув похмурий Тоні. В руках у нього була якась легковажна рожева сукня.

– Одягаєшся? - поцікавився він, - Мені зайти пізніше?

– Та ні, заходь, не соромся. Допоможеш мені розібратися з цими обладунками… Тобі мабуть теж знадобиться консультація?

– Ой, я не знаю, - сумно мовив Тоні, сідаючи на своє ліжко, - Мені здається все це вже занадто… Я буду виглядати як ідіот.

– Ідіотка, - виправила я.

– А, точно… Дякую, - серйозно мовив він. Ну треба ж, який непробивний!

Нарешті, зав’язавши пояс морським вузлом, я досягла бажаного результату. Штани не падали. Зате виглядали наче здута повітряна кулька, ще й по землі волочилися.

– Подивись на мене, - звеліла я, - Порівняно зі мною, ти будеш сама елегантність.

Тоні покосився на мене і нарешті усміхнувся.

– Нічого, срамоту фраком прикриєш.

– Ах ти ж… - я жбурнула в нього подушкою, - А ну давай ти одягайся! Подивимось… Хоча тобі отим рожевим чудом срамоти не прикрити. Інша, розумієш, концепція.

Нещасний мій сусід покрутив в руках сукню. Приклав її до себе і сором'язливо посміхнувся.

– А от мені трохи ніяково. Чи не могла б ти… е-е…

– Почекати за дверима?

– Ну я…

– Та зрозуміло. Чого ж, могла б. Гаразд, розважайся.

Я тактовно вийшла з кімнати, залишивши Тоні на самоті. Ач, який сором’язливий… Податися мені нікуди було, та я й не хотіла зайвий раз світити "срамотою" у загальній залі, тож я рушила до вітальні з метою зробити собі чаю. Так сталося, що якраз в цей момент з вітальні назустріч мені вийшли двоє бамбузлівців - Алекс і його приятель, смаглявий мачо Джані. Вони про щось тихо перемовлялися, а Алекс тримав під пахвою сумнозвісний магнітофон.

– Так от, коли я подам тобі знак, ти… - говорив Джані.

– Тс-с… - перервав його Алекс, кивнувши в мою сторону. Джані замовк, з підозрінням глянувши на мене.

– Веселого Соуейну! - ввічливо посміхнулась я.

Юні містифікатори не відповіли, лише пришвидшили крок. Я проводжала їх очима, доки вони не зникли в напівтемряві довгого коридору. Що б це значило? Без сумніву, якісь нові практичні жарти. Сподіваюсь, більше ніяких поживних доповнень до моєї вечері!