Читать «Кодло» онлайн - страница 33

Коли я повернулась до кімнати, на мене чекав дивовижний сюрприз. Сукня не просто сиділа на Тоні, вона сиділа на ньому бездоганно! Правда, коли я розгледіла його зблизька, я побачила деякі недоречності там і тут, однак загальний ефект був просто разючим: переді мною стояла вродлива і елегантна - хоч і трохи зависока - молода жінка. І в цьому було щось ненормальне.

– Тоні, що це ти зробив з собою? - вражено запитала я.

– Нічого зайвого, - з грайливою усмішкою відповів він, - Мені просто пощастило підібрати правильний розмір.

Боже, в нього навіть голос змінився! Він став м’якшим, глибшим, і чомусь сильніше відчувався французький акцент.

– А, ну ясно… Хочеш, допоможу з гримом і зачіскою?

– Була б дуже вдячна, люба.

Боюсь, я завмерла з роззявленим писком.

– Слухай, ти це серйозно?

– А чому б власне і ні? - повів плечами Тоні, - Міс Демінор просила нас добре зіграти свою роль. Я просто збираюсь виконати її прохання.

– Е, Тоні, - мовила я, взявшись нарешті приводити до ладу його кучері, - А ти не думав про кар’єру актора?

Він спохмурнів і відповів мені зніченим поглядом.

– Де? В Ecole de Provence? Там би мене не зрозуміли. А, крім того, мій батько… - він прикусив губу.

– Ну, так що, твій батько? - м’яко перепитала я.

– Він цього не схвалює, однім словом.

– Шкода, - підсумувала я, - Бачив би він тебе зараз!

З погляду Тоні я зрозуміла, що такий варіант його чомусь зовсім не приваблює.

Одягнувши фрак, я довго розглядала себе в дзеркалі. Талант Тоні, хоч я і не хотіла в цьому зізнаватись, глибоко мене вразив. Він-то молодець… А от з мене вийшла справжня карикатура. Хоча фрак справді прикрив вузол на поясі, все одно костюм висів на мені як на тремпелі. Волосся я зачесала у хвіст - а що, деякі чоловіки так носять! - а от з лицем була біда: бліде, вузьке, ще й ластовиння на носі…

– Вуса домалюй, - порадив Тоні.

Я посміялась, але виконала його пораду. Справді, так вийшло трохи переконливіше. Лише бляклий чоловічок, який дивився на мене з дзеркала, дуже вже нагадував якогось недогодованого вурдалака. А втім, це якраз доречно.

Невдовзі розпочалась вечеря. У великій залі повимикали світло і запалили свічки, на столах серед блюд зі святковим частуванням стояли ліхтарики з ріпи, вирізані у формі потворних лиць. На вечерю нам подали смачний пиріг з фруктами і горіхами, що звався "боннах самзіан". Як повідомив професор Арт, в цьому пирозі запечені різні речі, і, якщо кому щось потрапить, то цей предмет буде якось символізувати його майбутнє. Так чи інак, їсти слід було обережно. З напоїв ми дістали гаряче питво, схоже на чорничний пунш. Лише в мене виникла підозра, що та штука містить частку автентичного віскі. Ну, і судячи з того, як колеги накинулися на пунш, сумно нам не буде.

Та, власне, нам і не було сумно. Взяти хоч би наш маскарад. Тоні був одним з небагатьох, хто серйозно поставився до завдання. Переважна більшість моїх колег - і я в тому числі - виглядали трохи хворобливо. Ну, дівчата ще туди-суди… Все ж таки видовище жінки в штанях вже практично нікого не травмує. Щоправда, були деякі особливо талановиті екземпляри, як от Ханна, - ця дівиця чомусь обрала костюм шекспірівських часів, а тоді чоловіки носили щільні панчохи і шорти у формі китайських ліхтариків. На огрядній Ханниній фігурі все це виглядало досить кумедно. Дафна, яка не змогла навіть зараз вийти з кімнати без макіяжу, якщо і була схожа на чоловіка, то лише на незворотньо голубого.