Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 103

Через годину, коли на нейтріумі вже була достатня для аналізів краплинка, Гарді вимкнув беватрон і в темряві помітив, що крапелька світилася. Збільшена лінзами, вона була завбільшки з горошину і щосекунди спалахувала в темній камері великою кількістю сліпучо голубих іскорок.

“Звідки ці іскорки?.. Може, сцинтиляції? Ні, це надто яскраво для них…”

Гарді багато разів спостерігав сцинтиляції — зеленуваті спалахи на екрані, викликані ударами радіоактивних частинок. Вони були дуже слабкі — око довго звикало до темряви, поки починало розрізняти їх. “Ні, це не сцинтиляції…”

Він поглянув на прилади на пульті. Що це? Адже він вимкнув усі вакуум-насоси, чому ж стрілки вакуумметрів повільно рухаються до все більшої і більшої розрідженості в камері? Зіпсувалися прилади? Ні, все одразу — не може бути… Гарді знову глянув у перископ: краплинка сяяла тисячами голубих іскорок.

“Повітря!..” Страхітливий здогад промайнув у голові професора, і, перш ніж він оформився у чіткі думки, Гарді обережно, ледь-ледь повернув ручкою скляний кран, впускаючи повітря в камеру.

І крапля на матово-чорній плямі нейтріуму одразу спалахнула міріадами голубих іскор так сліпуче яскраво, що Гарді навіть відсахнувся від перископа.

“Так он воно що…”

Приголомшений тим, що побачив і зрозумів, професор повільно зійшов униз, до столу.

З пластинки нейтріуму під впливом мезонів і позитронів утворились атоми антиречовини — найнезвичайнішої, найстрашнішої речовини у нашому світі.

…Так ось як сталася катастрофа в Нью-Хенфорді. У мезотронах утворювалась і нагромаджувалась антиречовина — антиртуть… Тепер не потрібно навіть далі аналізувати, щоб встановити істину, — все ясно й так.

Радіоактивність, уранова бомба, термоядерна бомба і, нарешті, антиречовина… Остання ланка в ланцюгу великих і страшних відкриттів. Він зробив це відкриття, він, професор Енріко Гарді, італійський емігрант, який колись втік в Америку від переслідувань Муссоліні, та так і залишився тут. Завтра тисячі газет радіо— і телевізійних станцій розкажуть про нього усьому світові. Його ім’я не викликатиме заздрощів — надто велике відкриття для такого мізерного людського почуття; воно вимовлятиметься з подивом і жахом, його життєпис увійде в шкільні підручники; багато мільйонів людей шануватимуть його, вважатимуть одним з найвизначніших вчених світу, говоритимуть про нього і… проклинатимуть його.

Атомна енергія… Людство випадково натрапило на це золоте родовище природи, і тепер воно схоже на того казкового багатія, який набрав стільки золотих злитків, що не зміг їх підняти; і золото перетворилося в попіл. Різниця тільки в тому, що тепер у попіл може перетворитися саме людство…

Професор Гарді сидів за столом згорбившись, неначе весь тягар відповідальності, що півгодини тому звалився на його плечі, придавив його до столу… Там, у порожнечі камери, на нейтріумовій пластинці лежала речовина, перед якою здавалися мізерними всі ядерні вибухівки: уран, плутоній, важкий водень, — речовина, що, сполучаючись із звичайними речовинами — повітрям, водою, металом, каменем — повністю перетворюється в енергію. її легко зберігати, потрібні лише герметичні контейнери з нейтріуму й вакуум. її легко використовувати — слабкий доступ звичайного повітря дасть спалах, краплина води — вибух, який дорівнюватиме вибухові водневої бомби. її легко одержати: при першому ж досліді він одержав її стільки, скільки було одержано плутонію в Хенфорді за кілька тижнів роботи реакторів.