Читать «В забутій країні» онлайн - страница 67

Ми швидко перенесли в човен усі наші речі та боєприпаси, посідали й самі і попливли до палацу. Першої-ліпшої хвилини Нохрі й Псаро могли повернутися в храм, і тоді б ми зустрілися.

Дхірендра взявся за стерно, а нам звелів тихенько гребти. Надворі була, на наше щастя, непроглядна пітьма, ї ми непомітно допливли до царського палацу.

Я постукав у браму. Нам зразу ж відчинили і провели в палац. Начальник варти, як виявилось, чекав мого приходу. Цариця наказала негайно пропустити мене, якщо я прийду.

Коли я розмовляв з начальником варти, раптом ударили барабани. Ми подивились на палац Нохрі. Від полум’я смолоскипів на майдані перед палацом стало видно, як удень.

Начальник варти вхопив мене за руку:

— Чи ви знаєте, що це таке? Чуєте — б’ють барабани?

— Напевне, Нохрі скликає своїх воїнів?

— Так, а це означає — повстання, заколот, бунт! і не встигне зійти сонце, як Мітні-Хапі стане полем бою, і його вулиці заллє кров… Зараз Нохрі пообіцяє городянам золото, але, захопивши владу, він, звичайно, запровадить нові важкі податки, а багатьох вільних серафійців зробить рабами…

На другому березі ріки знявся гамір. Нохрі повів своє військо на південь, туди, де стояв храм бога сонця Ра. На стінах будинків, повз які проходили заколотники, трепетали відблиски смолоскипів.

— О Мітні-Хапі! О Серісіс, володарка країни серафійців! Хіба ж вона зможе подолати Нохрі?! — сумно вигукнув начальник варти.

Сказати правду, я зовсім не був хоробрий воїн, але на словах умів показати свою відвагу.

— Не бійтесь! Захищати царицю Серісіс прийшли сюди Тот, Анубіс і сам Гор, — сказав я.

— Дивні часи настали! Напевне, вже незабаром буде кінець світу, якщо самі боги зійшли на землю битися з людьми, наче в давнину, коли народився Єгипет, — відповів мені начальник варти і пішов уперед.

— Ідіть за мною, — тихо гукнув я товаришів, і ми попрямували до палацу.

Я зрозумів, що жеребок кинуто — ми зв’язали нашу долю з долею цариці. Я йшов похнюпившись і думав уголос, не помічаючи, що говорю своєю рідною мовою. Коли я отямився, біля мене був Яхмос.

— Якою це мовою ви говорили? — здивувався він.

— Я обмірковував сам із собою ті труднощі, що стоять перед нами, і говорив своєю рідною мовою хінді, - набравшись сміливості, щиро сказав я йому.

Яхмос вражено глянув на мене і взяв за руку:

— Ходімо зі мною. Цариця не спала всю ніч, дожидаючи вас.

Розділ XX

ВИЛАЗКА БАКНІ

Яхмос провів моїх товаришів до маленького храму, де стояла статуя богині Ізіди, а потім пішов зі мною в царицині покої. Серісіс була схвильована, і на очі їй набігли сльози, коли вона побачила мене. Шанобливо привітавшись зі мною, цариця сказала:

— О Тутмосе, сталось те, чого я боялась! Нохрі готується захопити палац.

Біля Серісіс мовчки стояв якийсь чоловік — я спочатку не звернув на нього уваги. Чорна борода спускалась йому на бронзові нагрудники. Глянувши на сповнене гідності обличчя цього чоловіка та на його шолом з червоним пером, я вирішив, що це Бакні — начальник охоронців цариці. Яхмос багато розповідав мені про нього.