Читать «Відважні» онлайн - страница 56

— Перевіряли, — похмуро глянув на нього Колесник. — Хитрий лис!.. Одне обіцяє, інше робить. При першій же нагоді ми його усунемо… Ну що ж… — Він подумав. — Нехай Куликов їх приведе. Допитаємо, і все стане ясно…

— Все стане ясно, — повторив Геннадій Андрійович.

Колесник вийняв з планшета потріпаний блокнот і сів писати відповідь Куликову.

Розділ тринадцятий

ТАБІР „ОСТ-24»

Втеча двох дітей розгнівила Курта Мейєра не тому, що вони були йому потрібні. Це був непорядок. Виходить, погано працює поліція. Сьогодні тікають підлітки, а завтра втечуть дорослі.

Про всякий випадок він послав до Малинівки загін на трьох машинах і виставив на дорозі посилені пости. Це нічого не дало.

Останнім часом Мейєр взагалі не міг похвалитися успіхами. Тільки-но він дізнався про ім'я керівника підпілля, як той подався до партизанів. Тепер доводилося шукати інші шляхи. Один з них — засилка до партизанів двох чоловік, які нібито втекли з концтабору.

Протягом кількох днів після того, як двоє агентів пішли в ліс, Мейєр нетерпляче вимагав повідомлень про їхню долю. І коли на п'ятий день йому передали нарешті секретний пакет з партизанською листівкою, він, прочитавши її, довго сидів у важкому роздумі, вирішуючи, що ж робити далі: засилка не вдалася — обох піймали і розстріляли!

В інсценіровці розстрілу Юренєва тепер потреба відпала. Він не міг ризикувати цінним агентом.

Юренєв принесе більшу користь у концтаборі: він інформуватиме про настрої ув'язнених. Там треба мати надійну людину. До початку робіт в укріпрайоні залишаються лічені дні. Скоро почнуть перекидати робочу силу. Можливі всілякі неприємності.

Дізнавшись про нове рішення Мейєра, Юренєв благав не посилати його. Жити рабським життям ув'язнених, працювати разом з ними, перейти на їхній злиденний харч — він цього не витримає. Не таким уявляв собі Юренєв співробітництво з Куртом Мейєром. його примушують виконувати найогиднішу, найчорнішу роботу. А що, коли він виб'ється з сил, і наглядач, який не знатиме про те, хто він такий, пристрелить його? Ні, ні, куди завгодно, тільки не на будівництво укріпрайону!

Але Курт Мейєр залишився глухим до його благань. Єдине, що він зробив для Юренєва, — наказав добре нагодувати. До нього в одиночку принесли вечерю з офіцерської їдальні і пляшку вина. Він випив її, а потім у припадку п'яного розпачу довго лаявся і бив ногами в двері, вимагаючи, щоб його випустили. Але тюремщик навіть не заглянув у вічко.

Вранці Юренєва під конвоєм відправили в концтабір. Щойно за ним зачинилися двері барака, всі привілеї його закінчилися. Він став ув'язненим без імені, під номером 564. Всі свої донесення він мав передавати начальнику табору капітану Бергу, не вступаючи, проте, з ним в особистий контакт. Для цього йому повідомили систему конспірації.

Сидячи на нарах, встелених зіпрілою соломою, Юренєв проклинав той час, коли запропонував свої послуги гестапо. Він став убивцею і зрадником. Тепер його послали майже на вірну гибель. Разом з усіма він копатиме землю, тягатиме мішки з цементом, потерпатиме від голоду. А якщо з ним поведуться особливо жорстоко, він не зможе навіть поскаржитися, щоб навколишні не запідозрили його у зв'язках з гестапо. Він стане таким самим рабом, як і всі, хто зараз навколо нього, до того ж безчесним і підлим. Він продаватиме своїх товаришів і кожної хвилини чекатиме викриття і кари. Підпільний суд суворий і невмолимий, вирок тільки один — смерть.