Читать «Відважні» онлайн - страница 55

Цей план не сподобався Колеснику. Риск надзвичайно великий, а наслідки сумнівні. Подумавши, вони зійшлися на тому, що людину, яка піде до табору, треба знайти в самому місті. Перебравши кількох, вони зупинилися на Клавдії Федорівні. Вона добре знала Олексія Охотникова. Їй не обов'язково підходити близько до огорожі — вона може стояти збоку, спостерігати за тим, що відбуватиметься по той бік колючого дроту, і подати знак Охотникову, щоб той зрозумів: його пам'ятають, ним цікавляться, він потрібен.

Колесник запропонував послати до Клавдії Федорівни зв'язкового, щоб повідомити їй завдання.

Але остаточне рішення, виявилося, прийняти не так-то й просто.

Цілу добу зв'язковий добиратиметься до міста, день пробуде там. На всякі непередбачені затримки в дорозі треба додати день. А там ще потрібно два-три дні, щоб нарешті Олексій Охотников опинився в полі зору. Адже, напевно, доведеться чекати якийсь час, поки він зможе пройти біля тієї частини огорожі, де за ним спостерігатимуть. День піде на те, щоб зв'язковий повідомив про наслідки в загін. Таким чином, на виконання завдання доведеться витратити цілий тиждень.

Хай йому біс! Тиждень тільки на те, щоб побачити за огорожею потрібну людину! Скільки ж треба буде часу, щоб зв'язатися з ним, а потім організувати підпільну групу? Чи не можна зробити це швидше?.. Адже за тиждень багато води утече. Одного ранку може виявитись, що табір порожній, а всіх військовополонених вивезли в невідомому напрямку.

Раптом скрипнули двері, і в щілину просунулася розкуйовджена голова партизана. Очевидно, хтось заважав йому зайти, тягнув назад. За дверима була якась метушня. Проте, учепившись за двері, партизан не давав себе відштовхнути, на його обличчі застиг відчай.

— Антоне Мироновичу!.. — прохрипів він. — Вийди-но на хвилинку!.. Термінова справа!..

Колесник встав і, важко ступаючи, вийшов з бліндажа.

«Десь сутичка!» — подумав Геннадій Андрійович.

З-за тонких стін бліндажа сюди долинали збуджені голоси партизанів, серед яких виділявся басовитий голос Колесника. Поступово гомін віддалявся і нарешті затих.

Незабаром Колесник повернувся. В руках він тримав зім'яту записку і стурбовано її перечитував.

— Тут важливе повідомлення, — сказав він. — Учора я доручив Куликову проникнути в Стриженці, з'ясувати, чи є там карателі. А він повідомляє, що в селі з'явилося два підозрілих чоловіки. Кажуть, що втекли з концтабору… Самі ж серед білого дня заховалися в сараї, недалеко від дому поліцая. Його жінка носила їм потай обідати.

— А хто такий цей поліцай? — запитав Геннадій Андрійович. — Може, він співчуваючий? Ви його перевіряли?