Читать «Відважні» онлайн - страница 58

Скоро Юренєв познайомився з людьми, які його оточували.

З одного боку сусідом по нарах виявився Олексій Охотников, той самий чоловік, що так дружньо обійшовся з ним у хвилину його відчаю, з другого — мовчазний боєць Єременко. Він мучився від старої рани на нозі. Ще в червні його взяли в полон десь під Воронежем, і він досі не міг звикнути до ув'язнення: кректав по ночах, стогнав і глухо лаявся. Юренєв розповідав їм, як намагався втекти, які важкі допити витримав у гестапо, натякав на те, що зв'язаний з підпіллям, його молоде відкрите обличчя з втомленими очима, у яких відбивалося пережите страждання, мимоволі викликало симпатію. Йому повірили. Він близько зійшовся з Олексієм Охотниковим. Обоє були з одного міста. Юренєв докладно розповів Охотникову про події, пов'язані з смертю Каті. Він добре знав її. Вони зустрічалися в студії, коли Юренєв виступав по радіо.

Лиш одна обставина утримувала Охотникова від повної одвертості із своїм новим знайомим. Що б Юренєв не говорив, що б не робив, неспокій ніколи не облишав його. То він раптом починав озиратися, наче боячись, що його підслухують, то несподівано нахилявся до вуха свого співбесідника, говорив пошепки про речі, про які вільно можна було сказати вголос, то подовгу сидів замислившись, з похмурим обличчям. А часом без видимої причини пожвавлювався, ставав товариським. Іноді на нього находила безпричинна лють, і тоді обличчя його спотворювала гримаса, він довго лаявся. Вираз його очей при цьому ставав тупим і безтямним. Так собаки брешуть на місяць…. Ці часті зміни в настрої, настороженість у погляді, чудна поведінка мимоволі примушували Охотникова придивлятися до свого нового сусіда.

Спочатку артисту Юренєву вдавалося перевтілюватися, але потім, втративши віру в майбутнє, розчавлений духовно, він уже не знаходив у собі потрібних сил.

Охотников намагався зрозуміти його стан. Він завжди з пошаною ставився до людей мистецтва. Яким щастям було для нього, коли Катя, молода артистка, погодилася вийти заміж за нього, майстра паровозного депо! Більшість друзів у неї були з артистичного світу. Як же не зрозуміти йому стан молодого актора, відірваного від театру, від мистецтва. Юренєв мимоволі нагадував йому про Катю, і він прагнув допомогти йому. Яке далеке і яке безповоротне минуле життя! А проте будинок, у якому жили Охотникови, на відстані лише п'яти хвилин ходу від цього барака!

Одного разу Юренєв розповів йому про хлопчика, який врятував його від переслідування. Юренєву потрібно було зміцнити своє право називатися підпільником. Коли ж він назвав ім'я хлопчика, а потім, на прохання Охотникова, докладно описав його зовнішність, то був просто вражений тією зміною, яка сталася з його співбесідником. У Охотникова зблідло обличчя, руки судорожно вчепилися в гімнастьорку, наче йому забракло повітря.

— То ж був мій син! — видихнув він. — Миколка!

Коли Юренєв сказав, що все це сталося у дворі Микити Борзова, в Охотникова зникли останні сумніви. Він засміявся так весело, що всі в бараці притихли. Люди одвикли від веселого, душевного сміху. Тут, серед страждань і горя, він здавався глумом.