Читать «Відважні» онлайн - страница 159

І справді, телеграма була дуже приємна. Стременний швидко пробіг її очима, мимоволі сказав: «Ого!» — і вийшов у сусідню кімнату, де полковник Ястребов розмовляв із своїм заступником по політичній частині — полковником Корнєєвим, невисоким, кремезним, серйозним і поважним чоловіком, любителем доброго тютюну і доброго жарту.

Вони сиділи за столом, на якому лежали оперативні зведення і карти, втім, зараз старанно прикриті, тому що в кімнаті був сторонній чоловік у цивільному, йому було, мабуть, років під п'ятдесят, його темне волосся було таке рідке, що крізь нього просвічувала шкіра, щоки вкривала сива щетина. Одягнутий він був у старе чорне пальто, з-під якого виглядали обтріпані сірі літні штани. На носі в чоловіка невпевнено трималися скріплені на переніссі чорними нитками зламані надвоє окуляри з тріснутим лівим скельцем. Розмовляючи з командирами, чоловік час від часу поглядав на телефоніста, який, сидячи в кутку, їв з казанка юшку.

Осторонь, біля вікна, стояв начальник особливого відділу дивізії майор Воронцов. Він був одних літ із Стременним, але виглядав значно старшим — можливо, тому, що мав схильність до повноти. Злегка примруживши невеликі карі очі, він спокійно палив цигарку, уважно і з інтересом слухаючи те, що розповідав чоловік у пальті. В руках він тримав кілька фотографій, вже, очвидно, ним проглянутих, чекаючи, поки Ястребов і Корнєєв проглянуть інші.

Мигцем зиркнувши на стороннього, Стременний підійшов до Ястребова і, стримуючи усмішку, голосно промовив:

— Товаришу генерал-майор, дозвольте звернутися!..

Ястребов здивовано і суворо подивився на нього.

— Киньте ці жарти, Стременний!.. У нас тут справа важливіша… Знайомтеся. Це місяцевий фотограф. Він приніс нам дуже цікаві знімки… Їх можна буде декому пред'явити. — Ястребов простягнув Стременному пачку фотокарток.

Стременний взяв у нього з рук десяток ще не зовсім сухих фотографій, віддрукованих на матовому німецькому папері з хвилястою лінією обрізу. На цих фотографіях було знято есесівців. На одній — під час гри в м'яча, без мудирів, у підтяжках, з засуканими по лікті рукавами сорочок. На другій — вони сиділи навколо стола в мундирах при всіх регаліях і дружно простягали до об'єктива апарата склянки з вином. Серед них було кілька жінок. На третій — гітлерівці були сфотографовані в машині, каски і кашкети низько насунуті на очі, на колінах — автомати. Не забули вони знятися і біля підніжжя шибениці в момент страти, на кладовищі, серед березових хрестів…

На цих же фотографіях — то збоку, то на задньому плані — виднілися якісь постаті у цивільному. Вони, мабуть, теж брали участь у тому, що відбувалося, але відчувалося, що це люди підлеглі, залежні і між ними та їхніми господарями — величезна дистанція.

— Так, ці фото нам згодяться, товаришу генерал, — сказав Стременний і, відступивши на крок, непомітно для Ястребова передав за його спиною телеграму замполіту.

— Знову — генерал! — вже розсердився Ястребов.

— А чому, власне, ви, товаришу генерал, присікуєтесь до начальника штабу? — сказав, усміхаючись, Корнєєв. — Він має цілковиту рацію, ви і є генерал… Ось, подивіться! — І він простягнув Ястребову телеграму. — За визволення міста вам присвоєно звання генерал-майора і вас нагороджено орденом Червоного Прапора…