Читать «Небесний гість» онлайн - страница 9

Александр Романович Беляев

Раптом з гуркотом відчинились кухонні двері, і на порозі з'явилися Тюменєв та Аркусов.

Старенька підвелась, простягла до чоловіка руки, наче шукаючи допомоги, скрикнула:

— Іване Івановичу, я з переляку трохи не вмерла! Іване Іва… — та й не доказала. Її вразив вигляд Тюменєва і Аркусова. — Що це з вами трапилося? Звідки ви? Брудні, обірвані, побиті. Розбійники напали, чи що?

— Зоря, — відповів Аркусов з-за спини Тюменєва.

— Пусте. Все гаразд, — бадьорився Тюменєв. — Буря, вітер. Допоможи нам трошки опорядитися. Листів не було?

Останнім часом Тюменєв одержував багато листів.

— Пошти не було. Мабуть, буря затримала, — відповіла Олена Гаврилівна.

За чайним столом Тюменєва, нарешті, розповіла про незвичайні події, що сталися вранці. Іван Іванович слухав, кивав головою, усміхався. Тоді швидко пройшов до кабінету, приніс звідти барограф і сказав, показуючи дружині риску на стрічці:

— Ось бачиш, у чверть на п'яту ранку тиск раптом упав майже до чотирьохсот міліметрів. У цьому весь секрет вранішньої чудасії. От чому стріляли банки та відчинялися шафи й скрині: внутрішній тиск у банках і ящиках одразу ж став набагато вищий за зовнішній. З цієї причини виникли й нові джерела.

— А чому атмосферний тиск так різко знижується? — спитала Олена Гаврилівна.

— Зоря своїм притяганням викликає припливні дії в земних океанах та атмосфері. Двічі на добу тепер ми відчуваємо підвищений тиск і двічі — знижений, в міру обертання земної кулі.

— І хвороби якісь нові причепилися, — казала далі Тюменєва. — Зранку тіло важчати починає, до полудня зовсім обважніє. На вечір вага спадає, а надпівніч в усьому тілі така легкість, що, здається, взяла б та й полетіла. Невже це все від зміни тиску?

— Ні, тут уже позначається безпосередній вплив сили притягання зорі, — пояснив Тюменєв. — На таку «хворобу» тепер ми всі хворіємо.

— «Говорить Москва…» — почувся голос із радіоприймача. Передавали ранкові новини.

— «В екваторіальній Африці стався трагічний випадок: англійський льотчик, скориставшись надзвичайно високим тиском, піднявся на простому літаку на висоту кількох десятків кілометрів. Та не встиг він похвалитися своїм рекордом, як сповістив по радіо:

«Притягання зорі одірвало літак від Землі. Не допомогла потужність трьох тисячосильних моторів. З наростаючою швидкістю нестримно падаю в небо. Задиха…»— на цьому повідомлення обірвалося.

— То ж бо й воно! Впасти в небо — це якраз те, що треба. Але і в небо слід падати вміючи. Погано обчислюють і за це платять головою, бідолахи, — мовив Тюменєв.

Олена Гаврилівна сполошилася.

— Цього ще бракувало, щоб люди із землі на небо падали!

— А ви з дому не виходьте, Олено Гаврилівно, — сказав Аркусов. — Коли зоря почне дуже вже притягувати, доведеться тільки переселитись на стелю й ходити догори ногами.

— Чого ви, Аркусов, смієтеся з мене? Я й так налякана.

— Пробачте, Олено Гаврилівно. Сміюся, жартую. В нас до цього справа не дійде, але на екваторі деякий час буде щось подібне. Це коли зоря пройде на найближчій відстані од Землі й відірве частину земної атмосфери…