Читать «Небесний гість» онлайн - страница 142

— Але, запевняю вас, я здоровий… я зовсім здоровий… Я хотів тільки сказати, що експеримент провадився для того, щоб лікувати хворих…

— Хіба здорові люди просвічуються, наче графин, і безсоромно виставляють напоказ свої селезінки? Ви самі бачите, що працювати у вашій присутності немислимо. Прошу підійти до касира і взяти розрахунок. Ви більше в нас не служите, містер Сіддонс.

— То, може, за ширмою… — почав Джон і безнадійно махнув рукою. Від цього проклятого проміння не захистить ніяка ширма.

Похиливши голову, поплентався він до касира. Той завив, коли побачив кістяк у світному тілі, довго не міг отямитись і, нарешті, тремтячими руками відлічив гроші.

З торговим домом було покінчено. І з усім на світі покінчено. Іншої роботи йому не знайти, про Мері — нічого й думати…

Джон збирався відлупцювати Аббінгтона, але нещастя, яке на нього звалилося, так його приголомшило, що навіть злість щезла, зостався тільки безнадійний смуток. І коли Сіддонс прийшов до вченого, то лише гірко вигукнув:

— Що ви зі мною зробили, містер Аббінгтон? Професор уважно оглянув Джона і був у захвати — Прекрасно! Чудово! — радів він, повертаючи

Джона. — Дихайте. Не дихайте. Дивовижно! Цього я не чекав.

— Коли б я цього чекав, то відмовився б навіть од мільйона, — відказав Джон.

— Ваші легені в цілковитому порядку, — захоплювався Аббінгтон, не слухаючи Джона. — Ні найменшого затемнення. І серце не збільшене. Нирки на місці. Ви цілком здоровий, містер…

— Здоровий! — зітхнув Сіддонс. — Що мені з такого здоров'я! Краще було б повне затемнення, ніж таке просвічування. Я втратив роботу і не можу показатись на вулиці.

— Зате як зручно для лікарів і для вас самого! Якщо ви захворієте, то навіть зовсім недосвідчений лікар безпомилково поставить діагноз.

— Багато мені допоможе ваш діагноз! — розсердився Джон. — Замість того щоб дивитись, чи на місці в мене печінка, ви б подивились на шлунок!

— А-а. Подивимось. Цілком нормальний. Ніяких натяків на виразки…

— І ніяких натяків на їжу!

— Справді. Шлунок зовсім порожній. Ну, цій біді можна зарадити. З голоду ви не вмрете, не турбуйтеся. Ви тепер становите виключний інтерес для науки. Я влаштую вас при медичному інституті. Ви показуватимете, себе вченим і студентам. Оце і вся робота. Платня невелика, але, мабуть, стільки, скільки ви одержували як рахівник, одержите. Гаразд? А як ви себе почуваєте?

— Препогано!

— Я питаю не про ваш настрій. Чи відчуваєте ви. втому? Чи спите?

— Втоми ніякісінької не відчуваю. Міг би працювати за трьох, тільки хто мене візьме?

— Я вже казав, що у вас буде робота. А сон?

— Зовсім не сплю. Але думаю, що на моєму місці і ви б не спали.

— Прекрасно! Сон переможено! Це чудове відкриття! З вашим свіченням вийшов маленький недогляд. Але ж це тільки експеримент. Ви бачите, я дбаю про вас більше ніж обіцяв. До свого незвичайного вигляду звикнете, безробіття вам не загрожує. Чого ж вам іще бракує? Повірте, є багато, дуже багато таких, що позаздрили б вашому становищу.

— Чого мені ще треба? Містер Аббінгтон! — вигукнув Джон. — Невже ви не розумієте? Адже я живий, молодий, здоровий. І… не самим хлібом живе людина…