Читать «Небесний гість» онлайн - страница 140

Джон замислився: рискнути чи ні? З передпокою долинув дзвінок. Джон здригнувся і промовив:

— Згоден!

Аббінгтон мовчки кивнув головою і провів Джона в кабінет. Весь експеримент забрав лише кілька хвилин. Учений оглянув Джона і звелів йому взяти в руки електроди, обгорнуті мокрими салфетками. Задзижчав апарат, по тілу Джона пробігли мурашки слабкого електричного струму.

— От і все, — сказав Аббінгтон і вимкнув струм. — Приходьте до мене через три дні, я перевірю наслідки. Підпишіться під договором і візьміть гроші.

Коли Джон виходив, у передпокої вже товпились люди.

«Спізнились!» — подумав Джон і вибіг на вулицю.

Сіддонс відчував незвичайну легкість у всьому тілі і ясність думки. Утоми й сліду не було. Навіть уранці він ніколи не приходив на роботу таким бадьорим. І ніякої сонливості. Чудово! Коли так піде й далі, він зможе працювати вночі. Вдень — у Кіна, а вночі — в іншому місці. Тепер Мері скоро стане його дружиною… Тільки коли ж втішатися сімейним щастям, якщо працювати цілу добу? Джон зітхнув. Нічого, залишаться неділі. Зате він з більшим нетерпінням чекатиме їх.

Повернувшись у свою кімнату, Джон швидко роздягся, погасив світло і ліг спати. Але йому не спалось. У густій темряві мріяв про те, як завтра ввечері зустрінеться з Мері і порадує її несподіваною удачею. Тепер вони зможуть одружитись! У найближчу неділю підуть підшукувати квартиру і купувати меблі… Джон навіть не полічив грошей, які йому дав Аббінгтон. Професор не обдурить, а все-таки…

І йому захотілося ще раз пересвідчитись, що він так несподівано розбагатів. Вискочив з ліжка і в потемках почав шукати піджак, у кишені якого лежали гроші.

Йому здалося, що зліва від нього блимнуло тьмяне світло, ніби блідо-зелена хмарка.

Джон придивився і скрикнув од здивування. Перед ним на туалетному столику стояло овальне дзеркало, а в ньому — слабо світилося відображення його самого.

Не вірячи своїм очам, Джон простиг руку і побачив, що рука світиться, мов світлячок. Сяяли руки, голова, груди — все тіло. І в міру того, як очі звикали до темряви, світло посилювалось.

Джон знову подивився в дзеркало, і від баченого у нього волосся заворушилося на голові. Крізь сорочку тіло фосфоресціювало і стало ніби прозорим. Чітко вимальовувалися ребра, хребці, було видно, як б'ється серце, скорочується шлунок, розширюються і стискаються легені. Нирки, селезінка, кровоносні судини просвічувалися краще, ніж на екрані рентгенівського апарата. Він бачив, як калатало його схвильоване серце.

— Що ж це таке? — прохрипів переляканий Джон. Увімкнув електричне світло. Тіло вже не мерехтіло фосфоричним сяйвом і внутрішні органи не просвічувались. Але уважніше придивившись, він помітив чіткі контури.

У Джона трусилися руки, коли він надівав піджак, пальто, накидав на себе ковдру. Марно. Світло проходило крізь усі перешкоди, вимальовуючи кістяк, серце, легені.

— Як же мені тепер жити?..

Джон важко сів на стілець біля дзеркала. Йому хотілося плакати. Потім його охопила злість на Аббінгтона. Піти оце і набити його, витрясти з нього душу, якщо не поверне тілові нормального вигляду!.. А хіба Джон не видав розписку в тому, що не матиме до Аббінгтона ніяких претензій? Хіба не за риск заплатив йому Аббінгтон? І як піти, та ще вночі, коли тіло світиться, мов той ліхтар?