Читать «Остання збірка» онлайн - страница 175

— Я генерал! — вигукнув Едсел, надягнувши шолом на голову.

— На кого я схожий, Парку? Я схожий на...

Він замовк, почувши у вухах голос, тихий і невиразний. Що він каже?

— ... Клятий дурень, з його мізерними мріями про королівство. Така влада — для геніальної людини, здатної змінити хід історії. Для мене!

— Хто це говорить? Ти, Парку? — Едсел раптом зрозумів, що з допомогою шолома він може читати чужі думки, але в нього вже не лишилося часу усвідомити, наскільки корисною зброєю міг би стати такий шолом для правителя світу.

Парк акуратно прострелив його ззаду. Увесь цей час він тримав у руці пістолет.

«Що за дурень! — подумав Парк, надягаючи шолом. — Королівство! У його руках влада над усім світом, а він мріє про якесь нещасне королівство».

Він обернувся й поглянув на печеру.

«З такою армією, силовим полем і зброєю я зможу підкорити увесь світ», — він думав спокійно, знаючи, що так воно й буде.

Парк повернувся, щоб іти назад, активувати синтетів, але зупинився й узяв до рук маленьку чорну скриньку, що випала з рук Едсела.

На її кришці плавним марсіанським шрифтом було викарбувано: «Абсолютна зброя».

«Що б це могло означати?» — подумав Парк. Він дозволив Едселові прожити саме стільки, скільки було потрібно для того, щоб випробувати всю зброю. Немає сенсу ризикувати зайвий раз. Шкода, що він не встиг випробувати і це.

«Утім, мені цей не потрібно, -подумав він. — І так всього більш ніж досить. Але ця остання може полегшити справу, зробити її значно безпечнішою».

Що б там не було, це йому, безперечно, допоможе.

— Що ж, — промовив він сам до себе, — подивимося, що вважали абсолютною зброєю самі марсіани, — і відкрив скриньку.

Над нею здійнявся струмінь пари. Парк відкинув скриньку подалі, побоюючись, що там отруйний газ.

Пара здіймалася струменем вгору і в боки, потім почала густішати, утворюючи темну хмару.

Хмара розширювалася, росла й набувала певної форми.

За кілька секунд вона остаточно сформувалася й застигла над скринькою, в останніх променях сонця блиснув білий метал. Раптом Парк побачив, що це просто величезний рот, а над ним застиглі очі.

— Хо-хо! — сказав рот. — Протоплазма! — Він потягнувся до тіла Едсела. Парк підняв бластер і старанно прицілився.

— Спокійна протоплазма, — сказало чудовисько, принюхуючись до тіла Едсела. — Мені подобається спокійна протоплазма, — і воно поглинуло тіло одним ковтком.

Парк вистрілив. На місці вибуху утворилася триметрова вирва. З неї, вдоволено посміхаючись, виплив гігантський рот.

— Як довго я чекав! — сказав він.

Нерви в Парка стиснулися в тугу грудку. Зусиллям волі він придушив у собі панічний жах. Стримуючи себе, Парк не поспішаючи, увімкнув силове поле, і блакитна хмара оповила його.

Усе ще посміхаючись, чудовисько пройшло крізь блакитний газ.

Парк схопив пістолет, з якого Едсел убив Факсона, відчуваючи, як зручно лягла в руку добре збалансована зброя. Він повернувся у той бік силового поля, звідки наближався рот, і натиснув спуск.

Чудовисько наближалося.

— Згинь, зникни! — заверещав Парк. Його нерви не витримали.