Читать «Остання збірка» онлайн - страница 173

— Це можна влаштувати.

— Домовились. Зичу удачі. — Факсон помахав рукою і пішов до дверей.

Едсел дав йому пройти кроків десять, потім навів нову зброю й натиснув на кнопку. Звуку не було, спалаху теж, але права рука Факсона була начисто відрізана. Едсел швидко натиснув кнопку ще раз. Коротуна розрізало навпіл. Праворуч і ліворуч від нього па ґрунті лишилися глибокі борозни.

Едсел раптом усвідомив, що весь цей час він стояв спиною до Парка, й круто обернувся. Парк міг би схопити найближчий пістолет і рознести його на шматки. Але той спокійно стояв на місці, схрестивши руки на грудях.

— Цей промінь розріже що завгодно, — спокійно зауважив він. — Корисна річ.

Півгодини Едсел із задоволенням тягав до дверей то одну, то іншу зброю. Парк до неї навіть не торкався, з цікавістю спостерігаючи за Едселом. Прадавня зброя марсіан була як нова; тисячі років бездіяльності на ній ніяк не позначилися. У приміщені було багато вибухових пристроїв різної конструкції та потужності, а крім того, дивовижно компактні теплові й радіаційні рушниці. Тут була зброя, що миттєво заморожує, спалює, кришить, ріже, коагулює, паралізує та в інший спосіб знищує все живе.

— Давай-но спробуємо ось це, — сказав Парк. Едсел, який саме збирався випробувати цікаву триствольну рушницю, зупинився.

— Я зайнятий, не бачиш?

— Дай спокій цим іграшкам. Візьмімося до серйозної справи.

Парк стояв перед низькою чорною платформою на колесах. Разом вони викотили її назовні. Парк спостерігав, як Едсел повертав важелі на пульті керування. З глибини машини почулося неголосне гудіння, а потім довкола неї утворився блакитний туман» Хмара росла у міру того, як Едсел повертав важелі, і скоро накрила обох людей.

— Спробуй бластер, — сказав Парк.

Едсел узяв один із променевих пістолетів і вистрелив. Туман цілковито поглинув заряд. Едсел швидко випробував три інші пістолети, але вони теж не змогли пробити блакитний туман.

— Мені здається, — тихо мовив Парк, — що воно витримає й атомну бомбу. Це силове поле.

Едсел вимкнув машину, і вони повернулися до складу зі зброєю. Сонце сідало за обрій, і в кімнаті ставало дедалі темніше.

— А знаєш що? — сказав Едсел. — Ти непоганий хлопець, Парку. Ти молодець.

— Дякую, — відповів той, розглядаючи купу зброї.

— Ти не проти, що я пришив Факсона? Він обов'язково заклав би нас урядові.

— Навпаки, схвалюю.

— Упевнений, ти хлопець що треба. Ти міг мене вбити, коли я стріляв у Факсона. — Едсел на його місці саме так і вчинив би.

Парк знизав плечима.

— Як тобі ідея щодо королівства на пару зі мною? — запитав Едсел, посміхаючись. — Гадаю, ми зможемо це провернути. Знайдемо собі пристойну країну, безліч дівчат, розваги. Як тобі таке?

— Я за, — відповів Парк, — можеш на мене розраховувати.

Едсел поплескав його по плечі, і вони рушили далі вздовж рядів зі зброєю.

— З цим усе зрозуміло, — сказав Парк, коли вони дійшли до кінця зали — різні варіанти того самого.

У кінці зали вони натрапили на ще одні двері. На них був викарбуваний напис марсіанською мовою.