Читать «Кораловий острів» онлайн - страница 16

Коли Джек сягнув дна, він схопився руками за корали й поповз рачки, зазираючи в кущі й під каменюки. Я спостеріг, що він узяв двійко-трійко великих устриць і затиснув їх у руці, очевидячки, збираючись винести їх нагору; отож я й собі прихопив кілька черепашок. Зненацька він спробував схопити за хвоста рибину, помережану на спині жовтими й синіми смужками, але не впіймав. Тоді повернувся до мене й хотів був усміхнутися, але тієї самої миті скочив стрілою на поверхню. Коли я виплив слідом за ним, він оддихувався, кашляючи й випльовуючи воду. За хвилину чи дві Джек отямився, і ми повернули до берега.

— Знаєш, Релфе, — мовив він, — я хотів засміятися під водою.

— Та я бачив, — відказав я, — і зауважив до того ж, як ти замалим не схопив за хвоста тую рибину. А з неї вийшло б добряче снідання.

— На снідання нам буде ось цієї потрави, — сказав Джек, коли ми вилізли з води й побігли берегом. — Гей, Пітере! Візьми-но, друже, черепашки та повідкривай їх, а ми з Релфом тим часом уберемося. Я певен, що вони чудово пасуватимуть до кокосів.

Уже вдягнений Пітер узяв устриці й одкрив їх гостряком сокири, вигукуючи:

— Ну й ловка ж це штука! Як на мене, то устриці найдобріша річ у світі.

— Нам пощастило, — зауважив Джек. — Відтепера ти будеш мені шануватися, паничику. Адже пірнаєш ти не краще за кішку. Спробуй-но встругнути якусь штуку, небоже, — снідатимеш без устриць.

— Як добре, що нам пощастило із сніданком, — мовив я, — бо мені вже страх хочеться їсти.

— Ну, то підживися тим часом, Релфе, — озвався Пітер, підносячи мені до вуст велику устрицю.

Я роззявив рота й проковтнув її мовчки; справді, вона була напрочуд смачна.

По тому ми заходилися готувати все потрібне, щоб нам той день перебути. Розпалити зранку вогонь виявилося зовсім неважко, бо ми мали збільшувальне скло. Смажачи устриці й споживаючи горіхи, ми завели довгу жваву розмову про плани на майбутнє. Які були ті плани і як ми їх здійснили, читач дізнається у свій час.

РОЗДІЛ VI

_{Виправа вглиб острова, під час якої ми робимо багато цінних і цікавих відкриттів. — Ми лякаємося на смерть. — Хлібне дерево. — Деякі плодові дерева мають дивовижні властивості.— Сліди колишніх мешканців}

Одразу після сніданку ми поховали свою мізерію в невеличкій печері, яку виявили біля табору. Ми сподівалися, що печера та стане нам згодом за комору. По тому вирубали двійко великих кийків з якогось дерева дуже твердої породи — дерево те росло поряд. Один кийок доручили Пітерові, другий мені, а Джек озброївся сокирою. Ми вжили тих заходів, бо збиралися в експедицію на гору, що височіла посеред острова: з її вершини можна було краще оглянути наші володіння. Звичайно, ми не знали, чи безпечно туди дістатися, і визнали за краще озброїтися про всяк випадок.

Довершивши свої приготування і дбайливо загасивши багаття, ми вирушили в дорогу. Пройшовши трохи берегом, ми дісталися долини, де дзюрчав струмок, про який я вже згадував. Тут ми звернули вглиб острова і подалися яром.