Читать «Команда "Синьої чайки"» онлайн - страница 43

— Обережно… Вистрілюємо трос на вашу палубу!

Міноносець повільно підходив до «Чайки», й, коли відстань між ними скоротилася метрів до п'ятдесяти, він розвернувся до вітрильника кормою. А ще за мить темряву ночі розітнув короткий спалах, і на палубу «Чайки» з шаленим гуркотом упав трос. На щастя, хлопці саме стояли, скупчившись на баці, й нікого не зачепило.

Це матроси міноносця з допомогою спеціальної гармати вистрілили міцним тросом, якого вживають для рятування кораблів. Хлопці вмить прив'язали троса до щогли.

— Увага… Надсилаємо пальне!

При світлі прожектора видно було, як матроси принесли на корму велику бляшану каністру, причепили її до троса й спустили в море.

Хлопці схопилися за троса й заходилися тягти його на себе. Нелегка то була справа. Каністра стукала об борт корабля, й хлопці дуже боялись, як би вона їм не розбилася. На превелику силу витягли вони каністру на палубу.

Весь цей час з міноносця їм присвічували прожектором. Побачивши, що з каністрою все гаразд, капітан гукнув у рупор:

— Ну, то як у вас там?.. Щаслива путь!

І міноносець зник уночі, немов добрий дух, що вчасно наспів на поміч.

Міхаел не тямив себе з радощів. За кілька хвилин заправлений пальним мотор знову задуднів, і «Чайка» почала впевнено продиратися крізь хвилі. Хлопці потомилися, геть промокли й промерзли до кісток. Іво послав усіх, крім Міхаела, до каюти, а сам став до штурвала. Тепер його вже ніщо не тривожило. Дарма що «Чайка», наче знавісніла, вистрибувала на хвилях. Іво був певен, що тепер успішно приведе її до пристані.

На світанку Іво помітив обриси острова Врач і промінь маяка над бухтою. А трохи перегодом «Чайка» вже спочивала в затишній безпечній пристані. Іво вирішив стояти тут цілий день, щоб екіпаж добряче відпочив. Разом з Міхаелом вони також спустилися в каюту, закутались ковдрами й міцно заснули.

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

розповідає про те, як пачкарі захопили «Синю чайку»

У затишній бухті «Синя чайка», наче велетенська колиска, тихо погойдувалася на хвилях. Увесь екіпаж її міцно спав до самісінького ранку. Коли ж сонце визирнуло з-поза гір, хлопці веселою зграйкою зібралися на палубі й заходилися розглядати незнайомий острівець. Стояв чудовий морозяний сонячний ранок. Але вгорі поміж скель усе ще тужливо завивав вітер. Лише коли-не-коли торкався він моря, блискавкою летів понад його гладінню й зникав удалині, де мріло кілька вітрил. Чайки великими зграями кружляли навколо корабля, що спочивав у бухті.

Перед очима в хлопців просто зі скелі стримів угору маяк. Обидва доглядачі маяка, колишні моряки, мабуть, спочивали після виснажливої нічної служби. Ніде не видно ані живої душі. Аж ось на хідничок навколо ліхтаря на маяці вийшов чоловік і здивовано втупився в «Чайку». Що це там роблять оті хлопчиська? А де ж матроси?

— Егей, малеча, звідки ви тут узялися? — гукнув він хлопцям.

— З «Синьої чайки», дядьку доглядаче! — відказав Іво.

— А де капітан корабля?

— Капітан — я! — викрикнув Іво.

— Хлопче, не мели дурниць! Де капітан? — вже сердито спитав доглядач маяка, певен, що хлопці беруть його на глузи.